Борислава Брондукова впізнавали на кожному кроці. Причому не тільки в Україні, а й за її межами. Що, в принципі, не дивно, адже він зіграв у величезній кількості фільмів, деякі з яких досі йдуть на телеекранах. Особливо — напередодні дня народження зірки, що відзначають 1 березня.
...З такою зовнішністю, як у Брондукова, хтось би й не мріяв про кар’єру актора. Пішов би працювати водієм автобуса чи слюсарем на завод. Власне, спочатку так і було: Борислав Миколайович трудився на одному зі столичних підприємств. Проте сховати талант за “спецівкою” не вдалося. На робітника, що буквально фонтанував гумором, звернули увагу в самодіяльному театрі. А звідти було вже два кроки до профільного вишу.
У кіно Брондуков став зніматися ще студентом: у 1962 році дебютував у фільмі “Квітка на камені”. Багатьом назва цієї стрічки нічого не каже, але знаєте, хто був її режисером? Сергій Параджанов, який через два роки випустить “Тіні забутих предків”. Щоправда, після того їхні стежки не перетиналися, але з легкої руки метра було дано старт кінокар’єрі Борислава, що тривала тридцять п’ять років.
“Він був універсальним актором: міг зіграти і в комедії, і в трагедії, і в якійсь буфонаді, та в чому завгодно, — розповідає народний артист України Іван Гаврилюк. — Першою ж його серйозною картиною став “Камінний хрест”, знятий за новелою Василя Стефаника. За цей фільм Брондуков отримав нагороду на одному з кінофестивалів”.
“Це справді був актор вищого класу, — додає народний артист України Федір Стригун. — Інша річ, що режисери не завжди використовували його потенціал і взагалі не дуже розуміли природу дару Борислава Брондукова. Не раз робили з нього такого собі скомороха. Він же міг претендувати на значно серйозніші ролі. Одне слово, творчо реалізуватися йому було вкрай важко”.
Та все ж фільмографія у легендарного коміка — величезна. Якщо говорити мовою цифр, це майже 135 стрічок. І хоч в основному Борислава Брондукова запрошували на невеликі ролі чи взагалі епізоди, це було зіграно настільки майстерно, що глядач неодмінно його запам’ятовував. Навіть фрази, що лунали з уст екранних героїв, потім ішли, що називається, у народ. Скажімо, як це сталося з “Афоня, дай рубль!”
До речі, Бориславові Миколайовичу, як і багатьом іншим українським акторам, не раз пропонували змінити прописку з Києва на Москву. Та, якщо хтось погоджувався, то Брондуков щоразу відкидав запрошення. “Мене викликали у деякі високі кабінети й казали: “Ви засиділися у себе в Україні. Пора вам уже переїздити, — розповідав мені актор у 1997 році. — Давали квартиру, машину, давали все, але я відповідав “ні”. Я в Україні народився, люблю її й нікуди не хочу переїздити. Я не став зрадником...”
Та й хіба він міг залишити своїх друзів? Їх хоч і було небагато, але яких! Іван Миколайчук, Кость Степанков, Леонід Осика, Іван Гаврилюк, з якими разом і знімалися, і розважалися. Борислав Брондуков не давав колегам нудьгувати, влаштовуючи розіграші, “приколи”, просто веселощі. І робив це він так невимушено й безпосередньо, як дихав.
“Якось ми зайшли у магазин “Фарфор-Фаянс” на Хрещатику, — згадує Іван Гаврилюк. — Броник попросив продавців зняти з найвищої полиці одну з ваз, що коштувала 800 карбованців. Вона була оформлена радянською символікою та з портретом Хрущова. Потім довго її роздивлявся з усіх боків — треба було бачити його обличчя — і каже: “Ні, я не купуватиму”. — “Ну чому-у-у? Ми ж спеціально для вас принесли”. — “Лице не те!” (Сміється).
У зірки був час не тільки для друзів, а й на сім’ю. Мало хто знає, що Борислав Брондуков мав “золоті руки”. Міг і штани собі пошити, і з електроприладами дати раду, і меблі відремонтувати. Тож дружина актора — Катерина — не могла натішитися. Їхнє щастя тривало п’ятнадцять років, а потім у двері оселі постукала біда.
“Перший інсульт стався у 46 років, другий — у 55, а третій — у 57, — ділилась зі мною дружина актора. — Це були три такі удари. (Зітхає). Коли Бронєчка захворів, то перестав зніматися. Звісно, він сумував за кіно. Іноді сидів і просто плакав. Він уже не міг говорити: останні шість років відняло й мову...”
Подружжю довелося переїхати в будиночок на околиці мiста. Там можна було проводити час не в чотирьох стінах, а на свіжому повітрі — під улюбленою вишнею. Щоправда, до неї ще треба було дістатися: маленькими крочками та з допомогою вірної дружини. Головне ж — спину не “свердлили” очі сусідів та ніхто не ліз з непотрібними розпитуваннями. До слова, Борислав Брондуков до кiнця не втратив почуття гумору: коли Катерина із синами смiялась, долучався до них...
Уславленого актора, якого любили мільйони глядачів, не стало 10 березня 2004-го. Йому було шістдесят шість років. На жаль, цієї “містичної” цифри він не пережив.
