Ця третя за висотою вершина планети (8586 метрів), що лежить у Гімалаях на межі Індії, Китаю і Непалу, — грізна сусідка розрекламованого Евересту. Але шлях на “вершину світу” протоптаний тисячами екстремалів, тоді як сходження на Канчеджангу набагато небезпечніше.
...Коли Антоніна вже перебувала у Непалі, їй зателефонували друзі з України і попросили взяти із собою на вершину велику фотографію загиблого воїна-альпініста Олександра Гряника, який мріяв побувати на Евересті. І хоча, вирушаючи на такі сходження, вантаж вимірюють у грамах, вона погодилася. Портрет роздрукували у Катманду і переслали поштою у базовий табір. Через кілька днів Антоніна Самойлова переможно розгорне його на горі Канчеджанга.
Альпіністка не вперше долала восьмитисячник, але не приховує, що ця вершина мало не забрала її: “Я два роки планувала на неї зійти, і ось мрія стала дійсністю. Але це виявилось таким важким, що на вершині я не так кайфувала від сходження, як думала про повернення вниз. Не мала сили навіть усміхатись чи позувати на камеру, не могла зняти кисневу маску, бо просто задихалась. Це була найдовша, найхолодніша і найважча штурмова ніч у моєму житті”.
Проблеми почалися у другому висотному таборі (6600 метрів). Тут треба було добряче виспатися, щоб наступного дня йти далі. Але в Антоніни заболіла нирка. Вона ніяк не могла зв’язатись через супутник з лікарем. Зрештою, через друзів таки вийшла на нього, і він порадив випити антибіотик. Ніч минула без сну, а о п’ятій ранку слід було рушати. Вісім годин йшли вгору по коліна в снігу під прямими сонячними променями. Близько четвертої дня Антоніна дісталась табору на висоті 7500 метрів. Там була можливість перепочити, висушити речі і перекусити. Але все це робилось у кисневих масках — дихати вже не було чим.
“О дев’ятій вечора ми надягнули на ноги кішки, обмоталися мотузками, ввімкнули ліхтарики і рушили на штурм, — розповідає альпіністка. — Попереду один шерп, позаду — інший. Першу годину йти було легко, підйом доволі похилий. Згодом рельєф мінявся, підйом став крутішим, і місцями ми впирались у вертикальні стіни. Небо починало рожевіти. Крізь темряву пробивалася східна стіна Евересту. Це щось неймовірне! Чай у термосі за ніч вистиг, тож пили холодний. Коли зовсім розвиднілось, зробили останній ривок — і ми на вершині! Одинадцять годин шляху з табору. Кисню обмаль, тож швидко познимкувались, зняли відео і рушили донизу. Щойно о другій ночі дісталися висотного табору й опинилися у відносній безпеці”.
Альпіністка каже, що це було найважче, а водночас найкрасивіше сходження в її кар’єрі. І вона горда з того, що мала за честь розгорнути на вершині прапор України і портрет її захисника, мрія якого, хоч і по смерті, здійснилася.
Нагадаємо, Антоніна Самойлова тричі піднімалася на Еверест, зійшла на вершини Манаслу, Лхоцзе, К2 і Макалу. Навесні минулого року альпіністка виконала траверс Еверест — Лхоцзе, підкоривши дві гори за одну добу.
