“Розлучєніє” зазвичай триває впродовж останнього тижня вересня і першого тижня жовтня та супроводжується піснями, танцями і навіть... окропленням тварин свяченою водою!
“У нас, на полонині Керничний, сезон розпочався наприкінці травня — пізніше, ніж зазвичай, — розповідає 52-річна Марія Гарджук з села Замагори, що на Прикарпатті. Вона власниця пасовища на полонині. — На нашій полонині цьогоріч випасалось 55 корів. За літо вдалося заготувати близько двох з половиною тонн бринзи. Рекордсменкою стала корова, з молока якої вдалось заготувати аж 112 кілограмів бринзи! Ось такі у нас підсумки сезону”.
Свято “розлучєнія” у Карпатах — вагома подія. “Це майже як випускний для одинадцятикласників, — сміється жінка. — Ми згонимо худобу з полонини в низи, де її вже чекають господарі. При цьому співаємо всілякі тематичні полонинські співанки. Наприклад: “А узимку, в полонинці, тай вітер панує, а улітку, в полонинці, Іван з Марічков газдує”. Ще одна весела традиція — прикрашати корівок вінками. Моя онука плете їх та чіпляє тваринам — тож худоба повертається до господарів у святкових оздобах!”
69-річний Іван Недоходюк із села Голови — власник пасовища на полонині Скупова. Чоловік розповідає, що цей рік видався нелегким — через несприятливі погодні умови.
“Упродовж літа були перепади температури, а в худоби через це — стрес, тому вона не могла давати рівномірну кількість молока, — розповідає пан Іван. — У нас паслися 32 корови, виготовили близько двох тонн бринзи. Хай там як, та закінчення сезону літування — це все одно для нас велика подія! Ми повернули господарям корів, відзвітували, віддали 60 відсотків виготовленої бринзи”.
Василеві Ілличуку з Яблуниці — 64 роки, 25 з них як ватаг працює на полонині Довга. Вівчар каже, що цьогоріч йому вдалося заготувати приблизно чотири тонни бринзи. “Мав на полонині 35 голів худоби, — каже ватаг. — Кожен наш сезон ми починаємо святом! Це для нас, як Великдень. Кропимо тварин святою водою, приходимо до них із паскою. І завершення сезону — також свято! Тоді співаємо пісні про полонину, а громаду про кінець сезону сповіщаємо звуком трембіти. Під час “розлучєнія” ми також освячуємо овець, аби здоровими дожили до наступного літа і повернулися на полонину”.
68-річний Анатолій Павлюк із Закарпаття — господар полонини Апецька, що в селі Чорна Тиса. Там святкують “розлучєніє”, наче весілля, — з танцями, співами та гостинами.
“Всього на полонині цьогоріч літувало 320 овець, — розповідає Анатолій Павлюк. — Тепер же вони всі повертаються до своїх господарів. І хіба це не свято? “Розлучєніє” для вівчарів дуже особливе! Ми співаємо полонинські пісні, а ще складаємо пісні про наших пастухів і ватагів. Цього року до нас на “розлучєніє” завітав наш сільський ансамбль. Зійшлися на полонині й мешканці села — з наїдками та напоями. Усі пригощалися, веселились. А опісля — забирали овець. І вирушали додому з натхненням та надією на нове щасливе літо!”
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як це — жити у найбільш грозовому місці в Україні
