Найдовша гроза тут тривала 37 годин! А загальна кількість грозових днів — щонайменше 45 на рік. Такі відомості про Селятин, що на Буковині, я прочитала в інтернеті, коли збиралась туди. Тож кладу до рюкзака парасолю — і гайда ловити дощ у Селятині!
“Кілька тижнів тому їхав по гриби сюди, — згадує 37-річний Назар Беренько, який сидить поруч зі мною у маршрутці. — Така гарна погода була навколо! І тільки над Селятином хмара нависла — світу Божого не видно”.
Що ж, мені пощастило: коли приїхала до села, погода видалась гарною. Невже не придасться парасоля?
“Я перебрався сюди жити у 1990-х, — каже Сергій Гайдеєв, секретар сільської ради, який зустрічає мене в центрі села. — Навесні й улітку тут завжди дощі. Перші кілька років я часто не міг заснути у грозові ночі —
будило світло блискавок. Тож повісив на вікна цупкі штори”.
Зі слів чоловіка, такі погодні умови в Селятині — через його положення.
“Навколо нас — кілька високих вершин Яловичорського масиву, як-от Яровиця — 1574 метри над рівнем моря, — каже пан Сергій. — Саме гори й притягують грози. Щоправда, в останні кілька років клімат тут змінився. Може бути цілий місяць посуха, а потім — як поллє! Тому з городиною в нас біда — майже все люди купують. Виростити овочі-фрукти вкрай важко: якщо гроза не зіб’є, то через дощі зігниє або на сонці згорить”.
Спостережливі селяни уклали навіть цілий список погодніх прикмет. Наприклад, тут певні: якщо добре чути голоси круків та зозуль — буде дощ.
“Ми прикметам більше віримо, ніж синоптикам, — усміхається пан Сергій. — Після затяжних дощів завше
дивимось на гори. Якщо вони димлять — дощ не відступив і скоро знову литиме. А ось ще прикмета — якщо в суботу пополудні падає дощ, то затягнеться він на цілий тиждень”.
Пан Сергій каже, що гроза в Селятині відрізняється від грози на рівнинній території: на рівнині грім спершу наче розгулюється, а тоді вдаряє, а тут він б’є різко і дуже голосно.
“УПЕРШЕ В ЖИТТІ ТАКЕ БАЧИЛА”
Заходжу до місцевого магазину. 72-річна продавчиня Марія Фенчук теж охоче ділиться зі мною своїми погодними спостереженнями.
Марія Фенчук каже — хоч погода в селі норовлива, та рідний Селятин ні на що не проміняє.
“Якось на Петра (12 липня. — Авт.) я поверталась додому, і саме була гроза. Я проходила повз копиці сіна, аж раптом в одну з них влучила блискавка. Копиця спалахнула! Це я вперше в житті бачила, як мокре сіно горить”, — каже пані Марія.
Жінка має й особливий ритуал для убезпечення себе й своєї оселі від негативних наслідків грози. “Беру освячену бечку (вербова гілочка. — Авт.) і, коли наближається сильна гроза, спалюю в печі”, — каже пенсіонерка.
Дорогою від магазину зустрічаю 85-річну Варвару Андріюк. “Коли у нас дощові дні, я завше сиджу вдома і вишиваю — за один грозовий місяць виходить один рушник”, — каже жінка.
30-річна Юлія й 36-річна Анжела розповідають, що дощі в селі завдають чималих збитків. “Дорога руйнується через це, — кажуть вони. — Сюди маршрутка від районного центру, з Путили, їде півтори години. А звідти — якихось 27 кілометрів! Ми вже й не пам’ятаємо, коли дорогу, розмиту зливами, востаннє ремонтували”.
Найбільші дощі у Селятині випадали у 2008 році. А в 2018-му село спіткала велика повінь. “Вода піднялася, несла з лісу дерева, — каже Марія Фенчук. — Ох, іноді здається, що в цьому Селятині все наше життя — дощове!”
Хай там як, а мені тут вдалося не змокнути. Не було ані краплинки дощу. Тож везу свою парасолю додому нерозкритою і тримаю кулаки за гарну погоду в Селятині!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про два незвичайні рекорди українських атлетів
