37-річна Олена Ліма родом із Києва. Навчалася у Київському політехнічному інституті на кафедрі промислового маркетингу, згодом працювала у сфері медіа. До Австралії переїхала разом із семирічним сином. Тепер хлопець навчається на другому курсі факультету медичної науки та інженерії в університеті в Сіднеї. У цій країні жінка вийшла заміж удруге й народила ще одного сина, якому нині два роки. Її чоловік — також заробітчанин, але з Бразилії.
“Я здавна хотіла емігрувати, але не задумувалася, куди саме. Мій партнер, з яким я тоді жила в Києві, навпаки, казав, що не хоче нікуди переїжджати, — каже Олена Ліма. — Але якось ми з ним дивилися канал про різні природні дива, й там саме була програма про Австралію. Тоді чоловік сказав: єдине місце, куди б він переїхав, — це Австралія. Тож за три тижні ми подали документи на візу. А через 8 місяців після цієї фрази вже переїхали. Це був 2010 рік”.
До Австралії Олена потрапила за перманентною програмою кваліфікованої міграції.
“Ця країна — одна з тих, що підтримують професійну еміграцію та надають візу, якщо професія входить до переліку необхідних у цій країні, — розповідає жінка. — Промисловий маркетинг — це була спеціалізація, яка тоді входила до переліку. Тож я зібрала всі необхідні документи — паспорт, свідоцтво про народження, довідку про відсутність судимості, диплом про освіту, який підтверджувала в австралійській асоціації маркетологів, довідку про стан здоров’я (людям з деякими хронічними та інфекційними хворобами, наприклад, туберкульозом, візу не дають).
Також необхідно було володіти англійською — рівень тоді перевіряли шляхом тестування. Але для мене це не було проблемою, адже англійську я ретельно вивчала з 7-го класу. Коли подавала документи на візу в Австралію, мала високий рівень володіння мовою”.
Отримавши візу з метою працевлаштування, Олена мала право взяти з собою до Австралії свою сім’ю. “Тож
синові та моєму цивільному чоловікові також дали візи, ми купили квитки й полетіли до Сіднея”, — каже вона.
Олена також зазначає: нині, аби отримати візу до Австралії за професійною категорією, треба мати від 18 до 45 років, володіти англійською мовою (тепер це підтверджується висновком після іспиту IELTS, де слід набрати від шести балів), а перелік необхідних документів залишився майже таким самим.
“Перевірити актуальний перелік затребуваних в Австралії фахівців можна на сайті immi.homeaffairs.gov.au, — каже вона. — Нині серед них є, наприклад, актори, менеджери, пілоти, анестезіологи, працівники сфери будівництва тощо”.
100 РЕЗЮМЕ, 30 СПІВБЕСІД І ВЛАСНИЙ БІЗНЕС
Прилетівши до Сіднея, Олена взялась за пошуки житла. “Спершу ми орендували кімнату в помешканні, де також жила його власниця, — пригадує вона. — Платили 150 — 200 доларів за ніч. Невдовзі нам вдалося знайти квартиру вартістю 500 доларів у тиждень.
А щоби знайти роботу, мені довелось розіслати приблизно 100 резюме і відвідати 30 співбесід. Лише за півтора місяця я отримала роботу в професійній асоціації, яка надає тренінгові послуги — організовує різні заходи та проекти для інших бізнес-структур. Я почала працювати там із посади маркетингового асистента, заробляла 70 — 75 тисяч доларів у рік. Через пів року мене підвищили до менеджера з маркетингу — на цій посаді я пропрацювала 5 років: брала участь у розробці сайтів та соціальних медіа, писала наповнення для них, проводила заходи. Моя зарплата стала активно зростати”.
А наступні п’ять років Олена працювала з цією компанією вже як бізнес-партнер, адже вона заснувала власну маркетингову асоціацію.
“Створення власного бізнесу в Австралії — справа нескладна, — каже жінка. — Компанію можна без бюрократичних перешкод зареєструвати онлайн”.
Заробітчанка та її молодший син Лео під час прогулянки Австралійськими Альпами.
Компанія Олени займається маркетингом для професійних асоціацій. “Це дуже вузький напрям, тому конкуренція досить невелика, — розповідає жінка. — Найважче ж у моїй роботі — знайти клієнтів”.
У компанії Олени працює чотири людини — двоє з них мають повний робочий день, а дизайнер і спеціаліст
із написання контенту мають часткову зайнятість — 20 годин у тиждень. “Через пандемію ми працюємо з дому, проте задумуємося над тим, аби наступного року повернутися в офіс, — каже Олена. — У 2018 — 2019 роках я винаймала офіс з видом на Гарбор-Бридж (арковий міст через затоку Порт-Джексон у Сіднеї. — Авт.), платила приблизно 2000 доларів у місяць”.
“НАЙБІЛЬШЕ ТУТ ЗАРОБЛЯЮТЬ МЕДИКИ — ДО 500 ТИСЯЧ ДОЛАРІВ У РІК”
Сім років тому Олена отримала громадянство Австралії — таке право надають емігрантові, якщо він чотири
роки жив у країні легально. А наприкінці минулого року Олена, її новий чоловік та двоє синів оселились у власному будинку в Сіднеї. “Щоб купити будинок у цьому місті, треба зібрати від двох до двох з половиною мільйонів доларів”, — розповідає жінка про ціни на нерухомість там. А от вартість продуктів у цій країні — доступна, вважає емігрантка. “На ціну харчів впливає те, чи це органічні продукти, чи ні. Наприклад, 12 органічних яєць коштують 10 — 12 доларів, а за таку ж кількість неорганічних треба платити лише 2,5 — 3 долари. Також на ціни впливає сезонність. Якщо нектарини влітку коштують три долари за кілограм, то не в сезон їхня вартість сягає 19 доларів. Помідори чері тут коштують від дев’яти доларів за кілограм, звичайні — три долари, — розповідає Олена. — А от проїзд у громадському транспорті дорогий. Наприклад, щоб дістатися до центру міста з околиць, треба заплатити 4,5 долара в одну сторону. До речі, хоч за кількістю людей Сідней майже не відрізняється від Києва, площа міста тут у п’ять разів більша. Тому для того, щоб дістатися з півночі на південь, мені треба проїхати приблизно 60 кілометрів”.
Зарплати в Австралії відрізняються залежно від професії. Серед найбільш оплачуваних фахівців у країні — медики. “Вони отримують за рік від 350 до 500 тисяч доларів, — каже емігрантка. — Щоправда, щоб стати лікарем, тут треба навчатися приблизно 10 — 12 років. Трохи менше ніж лікарі отримують судді та адвокати. Зарплати вчителів та поліцейських становлять від 90 до 120 тисяч доларів на рік. А мінімальна зарплата, яку можна отримувати в Австралії, — 22 долари за годину”.
СІМ ХВИЛИН — І ТИ БІЛЯ ОКЕАНУ
За словами Олени, в Австралії мешкає чимало іноземних емігрантів. “У нас удома на вечірках часто одночасно збираються люди з України, Шрі-Ланки, Німеччини, Індії, Італії та Великобританії, — розповідає Олена. — Загалом мешканці Австралії дуже доброзичливі та ввічливі. Наприклад, якщо ти втратив гаманець, то швидше за все, його повернуть разом із грошима та документами. У мене було декілька таких випадків. Звичайно, що трапляються і злочини. Приміром, у моїх знайомих, коли вони вдома спали на другому поверсі, перший повністю пограбували”.
Місцева кухня, за словами жінки, тут дуже проста. “Типова їжа — це креветки чи м’ясо барбекю та салати, — каже вона. — До речі, у минулому столітті італійці привезли сюди традицію кавування, яка стала невід’ємним елементом місцевої культури. Кава тут надзвичайно смачна! А ще дуже популярні суші, проте
їх вважають швидкоїжею на кшталт хот-догів”.
Зима у Сіднеї, розповідає Олена, тепла — вдень тут температура сягає приблизно 15 градусів тепла, уночі — +7 — 10 градусів. “Літо ж дуже жарке та сухе, й нагадаю, що в Австралії воно триває з грудня по лютий. Зима ж — із червня по серпень, — каже Олена. — Природа в Австралії чарівна! Ми живемо за сім хвилин їзди автомобілем від океану, і буквально у себе біля будинку я можу спостерігати за папугами какаду та кукабарами (велетенські птахи, які вміють наслідувати звуки. — Авт.)”.
За словами українки, Австралія — рай для людей, які хочуть навчитися серфінгу.
Жінка каже: повертатися до України не планує. Одна з причин — у неї не залишилось родичів на батьківщині. Тож своє життя Олена хоче провести в Австралії.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також репортаж із заводу, де створюють мікрочипи
