Він народився й виріс у місті Лева в багатодітній сім’ї. З восьмирічного віку співав у Львівській національній чоловічій хоровій капелі “Дударик”. Згодом навчався у поліграфічному коледжі, де познайомився з майбутньою нареченою Юлією.
Після повномасштабного вторгнення Ярослав Макар підписав контракт із ЗСУ. Через запальний характер і те, що народився у третьому місяці зими, йому дали позивний “Лютий”. Його підрозділ у складі 101-ї окремої бригади охорони Генштабу виставляв оборонні рубежі у столиці на випадок прориву ворога, споруджував польові фортифікації в селах Київщини. До слова, саме тоді воїн зробив пропозицію коханій. І вона погодилась.
“Минулого літа нас відправили на Торецький напрямок (Донеччина), — розповідає розвідник Ярослав Макар. — Брали участь у бойових діях, впроваджували новітні наземні безпілотники”.
22 вересня наших воїнів засік ворожий дрон-розвідник, одразу після цього росіяни почали мінометний обстріл.
“Спершу я навіть не зрозумів, що сталося. Відчув, як гарячий метал проходить по ногах. Мене підкосило, — згадує розвідник. — Підбіг побратим, допоміг накласти турнікети”. Численні осколки потрапили “Лютому” в нижню частину ніг, призвели до відкритих переломів. Броньована евакуаційна машина прибула вже за дві години, бійця завезли до польового стабпункту, де надали першу допомогу. Тоді солдата Макара евакуювали в Дружківку. “Весь час я намагався не заснути, хоч дуже хотілось спати”, — каже Ярослав. Коли стан воїна стабілізували, написав нареченій: “Я — “300”.
Важкопораненого бійця доставили у лікарню в Дніпрі. “Лютий” втратив до 30% крові, тож робили переливання. Під час першої операції видалили з ніг великі осколки. Згодом воїна перевели до Черкас, тамтешні лікарі боролись за порятунок його правої стопи — провели ще кілька операцій. Але з’явились ознаки зараження крові, тож хірурги змушені були ампутувати ногу нижче коліна. Приїхала наречена. “Я взяла себе в руки й жодного разу не показала, що це мене шокувало, — признається Юлія. — Розуміла, що сум чи сльози не мотивуватимуть коханого. Запевняла: разом впораємося зі всіма викликами. Ярослав теж тримався. Мабуть, саме вміння тверезо оцінювати ситуацію допомогло йому не зневіритися”.
Потрапивши до Лікарні святого Пантелеймона (Перше ТМО міста Львова), “Лютий” одразу почав заняття з фізичними терапевтами й реабілітологами. Вже навіть ставав на ліву стопу й ходив за допомогою милиць. Але недавно довелося провести ще дві операції на ногах, щоб усунути проблем із сухожиллями і зв’язками та із затисканням нерва.
Загалом після поранення розвідник переніс близько десяти оперативних втручань. Протез для правої ноги вже готовий, воїн почне опановувати його після того, як загоїться ліва стопа. “Ярослав — молодець, — зауважує 26-річна Юлія. — Поки що не може ходити, багато часу проводить у тренувальному залі. Певна, якби не потреба у проведенні останніх операцій, він уже бігав би на протезі”.
До слова, побратись молодята планують, тільки-но воїн знову почне самостійно ходити.
26-річний Ярослав Макар, який завжди на зв’язку зі своїми побратимами, додає: “Для відновлення мені ще знадобиться трохи часу. А опісля хочу бути корисним нашому війську. Сподіваюсь, що знайду таку можливість”.
