Із початком пандемії у світі набагато зріс попит на електроніку. За даними фахівців, він спровокував дефіцит мікрочипів — напівпровідників, завдяки яким і працює електроніка. А як їх виробляють? Щоб дізнатися це, я побувала на державному заводі “Квазар ІС” у Києві.
Площа виробництва мікрочипів — 1056 квадратних метрів. Над їх створенням тут працює 50 людей. “Середня зарплата на підприємстві — 12 тисяч гривень. Хоч ми і є державним підприємством, фінансування з бюджету не отримуємо, живемо з власного виробництва”, — пояснює 58-річний Володимир Меть, виконавчий директор підприємства.
Він проводить мене у підвальне приміщення, де розташований цех. Уздовж робочих столів тут тягнуться довгі білі труби — системи надуву, потрібні для виробництва чипів.
Перш ніж показати мені процес виготовлення, пан Володимир пояснює, що таке взагалі мікрочип.
“Це мініатюрний електронний блок, який забезпечує роботу електропристроїв, з’єднуючи різні дроти між собою, — каже він. — Мікрочипи є в телефонах, ноутбуках, автомобілях, прасках, ракетах. Їх використовують у магазинах — вони запобігають крадіжкам. Декі види застосовують при сплачуванні телефоном чи безконтактною платіжною карткою”.
Мій співрозмовник тримає у руках круглу кремнієву пластину, на ній — тисячі маленьких кристаликів, які, власне, і є майбітніми мікрочипами.
“Нам потрібно перевірити кожен кристал і позначити ті, де є брак”, — каже директор і вказує на машину, яка це робить. На поверхню цього приладу кладуть кремнієву пластину, а зверху над нею розміщують мікроскоп. Техніка обладнана голкою з електричним контактом, за допомогою якої тестер перевіряє кожен кристалик. Якщо виявляють брак, його заливають чорною магнітною фарбою.
“Після цього кремнієву пластину ріжуть на вакуумному столику, який повертається у різні боки. Далі переносимо її на інший прилад, що відбирає браковані, залиті фарбою одиниці, а придатні розміщує на металевій стрічці”, — каже пан Володимир, показуючи на маленький екран, що транслює картинку з мікроскопа. На ньому видно квадратики. Білі — придатні до використання, чорні — браковані.
Далі вакуум з присмоктувачем забирає з пластинки білі кристали і відправляє на металеву стрічку, яка веде до спеціальної рамки. Опісля за допомогою зварювальної машини між ним і рамкою створюють контакт. Керує приладом працівниця, яка, дивлячись у мікроскоп та на екран, що транслює картинку з-під збільшувального скла, кнопками на пульті переміщує пластину з мікрочипом у потрібну для зварювання точку.
Після вирізання кожного чипа із стрічки його відправляють на фінальне тестування.
“Залежно від призначення, зварюємо його золотом, алюмінієм чи міддю, — пояснює виконавчий директор. — А опісля виріб потрібно закрити кришкою”.
Згодом його відправляють на електротермотренування — це роблять у спеціальній камері схову з касетами, в які поміщають мікрочипи. Протягом чотирьох діб вони “тренуються” працювати при різній температурі — від -60 до +125 градусів за Цельсієм.
“Далі кожен мікрочип ще раз перевіряють на тестері, щоб визначити справність після впливу температур, — каже чоловік. — Екземпляри, які пройшли перевірку, маркують і кладуть до термошаф, де вони сохнуть п’ять годин. А далі прилад пресують і заливають пластмасою. Утворену пластину віддають на фінальне формування мікрочипа”.
Інженер натискає кнопку на своєму верстаті, важка кришка опускається, чути гучний стукіт — і все, готово! Пан Володимир бере один із мікрочипів і показує мені. Вони мають прямокутну форму, а з двох довших боків стирчать чотири металеві стрічки. Нині головним замовником мікрочипів у “Квазар ІС”, каже директор, є підприємства оборонної промисловості України.
“Наші мікрочипи використовують, зокрема, у бойовій спецтехніці, авіації, — каже він. — А ще — у залізничній сфері та у медичних приладах”.
Виконавчий директор підприємства також зазначає: попри світові тенденції, виробництво мікрочипів на “Квазар ІС” скорочується.
“Потужності нашого заводу дозволяють виробляти мільйон мікросхем на місяць, проте ми випускаємо їх значно менше, — каже пан Володимир. — І, хоч попит є, ціни не підвищували — один екземпляр коштує 1300 гривень”, — резюмує Володимир Меть.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як депутатів-прогульників позбавили частини відшкодувань
