Захисники кажуть, що ці домашні страви підносять бойовий дух.
На початку повномасштабного вторгнення донька Євгена Компанця долучилася до волонтерської спільноти, учасники якої готували страви для фронту, зокрема ліпили вареники. Невдовзі до команди приєдналася і його дружина.
“Одного дня я прокинувся і подумав: чому б нам не працювати для наших захисників удома? — згадує 45-річний Євген Компанець. — Вирішив, що також ліпитимемо вареники. Якби не візок, я був би зараз на фронті. Та, на жаль, у 2011 році після виробничої травми втратив можливість ходити. Але ж спина в мене здорова, і руки — теж! Щосереди донька з дружиною ходили на волонтерський збір, а в інші дні ми куховарили разом удома”.
Перші партії вареників Євген із родиною ліпили з домашніх продуктів, купували тільки печінку.
“Вареники були з картоплею та печінкою, із засмажкою з цибулі та сала, — розповідає черкасець. — Ми їх заморожували, щоб відправити на фронт. Наприкінці травня 2022-го я вмістив публікацію у соцмережі, щоб показати, як можна підтримувати армію. Якщо я не здатний воювати, то чому б не допомагати в інший спосіб? Люди мій заклик підтримали, стали надсилати донати. Відтоді ми робили вареники з картоплею та грибами, капустою, кисломолочним сиром, ягодами. Далі пішли млинці, котлети, випічка, піца, чебуреки. Також передаємо захисникам квашену капусту, огірки, різноманітні закрутки, гриби, борщові заправи, а ще — консерви з риби, яку я сам ловлю. Смакує воїнам і наше сало — свіже, морожене, в банках, варене, в маринаді, мелене з приправами, смалець. Уже переслали на передову понад 13 тонн сала!”
Загалом родина Компанців передала бійцям більш як 180 тисяч різноманітних смаколиків. Але захисники й волонтери називають Євгена не інакше, як Пан Вареник.
“Якось військовий розповів про один випадок, який мене вразив, — каже співрозмовник. — Боєць із побратимами потрапив в оточення на Харківщині. Ворог був близько, вони ніяк не могли вибратися з лісу. Тривалий час нічого не їли. Аж ось у багажнику машини знайшли пакет моїх вареників. Звісно, ті вже прокисли, але, як казав військовий, смакували, мов мед. Після того як підкріпилися варениками, бійці вирвалися з оточення до своїх, а потім на хвилі піднесення за два дні три села звільнили! Такі історії надихають працювати ще більше. Будемо трудитися для захисників до нашої перемоги. Нам треба втримати Україну, і кожен для цього має докласти зусиль”.
Родина передає домашні страви й військовим, які проходять лікування у черкаських шпиталях. Дуже допомагає Євгенові в його щоденному волонтерстві дружина.
“Тетяна — медсестра, — зауважує чоловік. — Вона мене після нещасного випадку доглядала і виходжувала. Відтоді ми — як голка з ниткою: куди я, туди й вона, куди вона — туди і я. Також у нашому сімейному підряді задіяні донька і навіть шестирічний онук. Ми, дорослі, щодня лягаємо спати далеко за північ. Та втоми не відчуваємо, бо працюємо заради наших захисників”.
