“Сила небайдужих” — так називають себе десятки майстрів різних спеціальностей, які об’єдналися, аби допомагати українським військовим боротися з ворогом на Сході. Керує об’єднанням 33-річний вінничанин Денис Романовський.
...Зелений мікроавтобус, яким Денис з дружиною Людмилою їдуть по готову станину (металева опора для важкої зброї — кулеметів та гранатометів), підбирає мене на півдорозі у село Щасливе, що на Вінниччині.
“Через Мінські домовленості наші захисники не можуть використовувати танки й іншу важку техніку, а ось танковий кулемет ККВТ 14,5 калібру — можна. Щоправда, без спеціальної техніки його застосовувати нереально, бо кулемет важить 60 кілограмів, — розповідає Денис. — Для цього придумали спеціальні станини з колесами, на яких такий кулемет може безшумно пересувати та використовувати навіть один солдат. Ми робимо станини для ККВТ, ДШК, НСВ, ККТ, РПГ й іншої важкої зброї. Сьогодні заберемо готову станину в майстра і відправимо на Схід”.
Денис за освітою — юрист. До Революції Гідності працював в охороні, яка виїжджає на виклик через спрацювання сигналізацій та тривожних кнопок. Тепер на життя заробляє, працюючи з деревиною на приватному підприємстві.
“Коли на Сході почалася війна, багато моїх колег з охорони пішли у добровольці, — розповідає він. — Я ж не міг — через вроджену глаукому. Тож вирішив допомагати воїнам по-іншому”.
Починав Денис із того, що привозив побратимам усе необхідне: від шкарпеток до харчів. Після 2016 року військові повідомляли, що їм бракує автівок для евакуації поранених. Денис розпочав пошуки. В інтернеті йому тоді трапився побитий джип Opel Monterey. Волонтер викупив його частково на свої, частково на кошти благодійників і знайшов майстрів, які полагодили машину та переобладнали, демонтувавши у салоні задні сидіння, аби з’явився вільний простір для медичних нош і балонів із киснем.
Матеріали для такої конструкції можуть коштувати до 10 000 гривень. Їх купують на гуртовій металобазі.
“Так у 2017 році ми відправили першу саморобну машину швидкої допомоги на фронт. Відтоді поремонтували і переробили 40 позашляховиків та мікроавтобусів: частину з них купували і переобладнували, частину — нам відправляли на ремонт із фронту”, — розповідає Денис.
Волонтер каже — знайти майстрів, готових допомогти без грошей, просто. “Ми звертаємося до різних людей, пояснюємо, що і для кого робимо. Хто погодився перший раз, не відмовляв і наступного, а на третій раз уже й сам приводив когось на допомогу, — пояснює він. — Ось нещодавно нас попросили переобладнати коптер так, щоб міг кидати гранати. Для цих робіт знайшли електрика та програміста, які охоче взялися за це завдання”.
Гроші на свою діяльність “Сила небайдужих” отримує від благодійників. “Допомагають і прості люди, і бізнесмени, і чиновники. Жертвують різні суми: хтось 100 гривень, а хтось — 1000 доларів. Про витрати ми звітуємо в соцмережах. А військові, яким допомогли, записують відео про те, як користуються нашими пристроями”, — каже Денис.
За розмовою я й не зогледівся, як ми дістались до потрібного нам села. Біля воріт зустрічає господар — 50-річний майстер-зварювальник Володимир Нагорний. З Денисом їх познайомив спільний товариш-медик. Володимир працює над станинами від ранку і дотемна майже щодня. Гроші за це не бере. Чоловік має інвалідність і живе на пенсію.
Господар запрошує у прибудову. Тут — майстерня площею до 10 квадратних метрів. Довкола багато інструментів — викрутки, ножівки, пилки...
“Станини я вчився робити самотужки. З року в рік додаю в майстерності й тепер, коли зробив уже 97, більше не використовую креслень, — каже майстер. — Пам’ятаю, як після 40-ї казав собі, що 50-та вже буде останньою, бо війна закінчиться. Тепер же сподіваюсь, що не доведеться робити більше 100”.
Одна станина важить близько 100 кілограмів.
Ми оглядаємо разом станину, яка чекає відправлення на Схід. Пристрій має спеціальний отвір, куди кладуть і фіксують кулемет, а також механічні ручки, за допомогою яких зброю можна повертати в різні боки. Крім того, є колеса та упор, який не дає від’їжджати назад.
Володимир починає розбирати конструкцію перед її транспортуванням. Інструктує Дениса, а деякі моменти просить зняти на відеокамеру, аби військовим було легше зрозуміти, як скласти та використовувати статину. Пів години — і ми, повантаживши її в авто, прямуємо до відділення пошти. Волонтер каже — ця станина спершу поїде в Маріуполь, а звідти друг доставить її на фронт. “Хай вона служить військовим якнайкраще!” — тримає кулаки Денис.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про давні новорічні традиції українців
