Цим традиціям, кажуть селяни, уже сотні років. Тут їх бережуть та дотримуються усі мешканці.
“На другий день після весілля нанашки (хрещені батьки, яких у нас зазвичай вибирають із родини) від нареченого йдуть до молодої та несуть їй дві свічки, що з’єднані між собою стрічкою, — каже місцева бібліотекарка Віра Пташнік. — У домі свічки розділяють, ставлять на стіл та запалюють. Нанашка має визначити, яка свічка — молодого, а яка — молодої.
Опісля усі сідають за стіл продовжувати святкування і дивляться, чия свічка швидше загасне. Так у нас визначають, хто першим із подружжя помре. Якщо дві одночасно згоріли, значить, закохані однаково будуть жити. До речі, нареченим переважно не говорять, де була чия свічка”.
Також у Буші збереглася унікальна обрядовість, пов’язана зі смертю та похованням. Цим традиціям сотні років, але всі місцеві жителі їх дотримуються.
“Коли помирає людина, рідні кличуть сусідів, щоб вони обмили та одягнули покійника. Воду, якою мили померлого, не можна виливати біля будинку чи в саду. Її лиють у канави, в місця, де ніхто не ходить, бо вона вважається мертвою, — розповідає Віра Пташнік. — Коли померлого виносять із будинку, окроплюють хату свяченою водою. Це може робити священник, сусіди або колеги по роботі. Після цього в хаті зачиняють двері. Тоді обсипають будинок зерном. Все це робиться для того, аби в цьому домі надалі продовжувалося життя”.
Зі слів пані Віри, перед труною з померлим хтось із селян несе образ. За ним іде хтось із сусідів, пов’язаний рушником, тримаючи у руках... живу курку. У цьому селі кажуть, що птаха “розгрібає” дорогу покійникові до своєї нової домівки. Курку беруть з господарства, де жила людина, а якщо у неї її не було, сусід приносить свою.
“На другий день після похорону селяни йдуть на кладовище, де проводять обряд обкурювання, — додає пані Віра. — Беруть сухі трави, обмотують полотном, підпалюють, щоб диміло, і обходять з цим могилу тричі. Так робили наші батьки, так робимо ми і так вчимо своїх дітей”.
Традиційна страва села Буша — мамалига.
“В окріп (півтора літра води) додаємо солі (за смаком), дві ложки олії і 500 грамів кукурудзяного борошна. На помірному вогні помішуємо кашу дерев’яною ложкою, аби розбилися усі утворені грудочки, — каже пані Віра. — Опісля залишаємо страву на вогні приблизно на 30 хвилин.
Мамалигу подають до столу зі шкварками або сметаною. Також можна її їсти з бринзою, сиром або грибами. У нас часто готують цю страву на релігійні свята, весілля та поминки. Дуже смачно! Рекомендую”.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як після виходу на пенсію колишня вчителька створила справжній культурний скарб
