Також Оксана Гаврилюк з Ладижина, що на Вінниччині, передає свої смаколики на передову.
“24 лютого 2022 року мій чоловік перебував у Франції, адже до війни був водієм у компанії з міжнародних перевезень. Роботодавець пропонував йому залишитись, перевезти за кордон родину. Але чоловік повернувся додому і вступив до територіальної оборони. Невдовзі до нього приєднався зять, — розповідає Оксана Гаврилюк. — Нині обидва служать в одному підрозділі. Щоб не збожеволіти через переживання, ми з дочкою взялися волонтерити”.
За словами співрозмовниці, згодом вона зрозуміла, що надсилати банки з продуктами на фронт — дуже незручно. “Тому купила маленьку сушарку і взялась готувати із фруктів, ягід та зелені пастилу, — каже пані Оксана. — Рецепти знаходила в інтернеті. З часом набила руку. Передавала смаколики рідним і їхнім побратимам, а також — у реабілітаційні центри. Бійці казали, що пастилу дуже зручно брати на завдання, бо вона ситна і легка. А якось виникла потреба зремонтувати військовим машину. Тож вийшла з пастилою та фрипсами (фруктові чипси) на ярмарок. За кілька годин продала все. А на вторговані гроші допомогла армійцям зремонтувати автівку”.
Із серпня минулого року лише пастили Оксана Гаврилюк реалізувала на майже 85 тисяч гривень. “Маю вже дві сушарки, які працюють від вечора до ранку. Бо вдень у мене основна робота, пов’язана з логістикою. Де беру сировину? Маємо власний садок, щось купую, допомагають небайдужі містяни. Розширила асортимент. От тепер готую ще й шпинатну пастилу. В її основі протушковане й перетерте яблучне пюре, а ще — абрикоси, полуниця й шпинат. Ні меду, ні цукру до пастили не додаю. Тому це ідеальний перекус і для тих, хто хворіє цукровим діабетом. На один лист пастили потрібно 500 мілілітрів пюре. Зазвичай роблю відразу 10 піддонів. Щоб виготовити смаколик, пюре треба сушити близько 10 — 12 годин при температурі 50 градусів, — пояснює волонтерка. — Такий метод дає змогу зберегти більшу частину вітамінів і мінералів. Щодо фрипсів, то роблю їх зазвичай з бананів, яблук та інших фруктів”.
Оксана Гаврилюк не приховує — найбільше мріє про закінчення війни. І щоб чоловік та зять живими й здоровими повернулися додому. “Коли мене охоплює відчай і знемагає втома, як, мабуть, часом кожного з нас, то молю Бога, щоб не дозволив опустити руки. Нині важко усім, але найважче нашим воїнам на передовій. Тому їм треба допомагати доти, доки це буде потрібно”, — підсумовує волонтерка.
