Понад три десятиліття Галина Гончарова працювала у залізничній конторі. У 1990-х, як і тисячі українців, “човникувала” — їздила за кордон і торгувала тут придбаними товарами.
“Одного разу в Туреччині мені подарували саджанці інжиру, — розповідає 52-річна закарпатка. — До речі, згадки про нього часто трапляються у давніх міфах і Біблії. Науковці стверджують, що ця культура походить з Близького Сходу та Середземномор’я. Інжир здавна використовували для лікування багатьох недуг”.
Пані Галина посадила закордонний дарунок у великий пластмасовий горщик. Зимувало деревце у підвалі, а коли надворі тепліло, то виносила його в двір. Через два з половиною роки, як екзот добряче розрісся, закарпатка пересадила його у садок біля багатоповерхівки, де мешкає. За її словами, інжир — невибагливий, може рости на суглинках, супіщаних або кам’янистих грунтах. Також він стійкий до перепаду температури, майже не хворіє і не потребує особливого підживлення.
Нині у мінісадку росте сім дерев інжиру. Три з них пані Галина розмножила методом живцювання, використавши турецький саджанець. Ще три їй подарувала знайома лікарка. “Екзот може рости і як дерево, і як кущ. Але на добре освітленій ділянці, — пояснює садівниця. — Бо інакше зав’язі можуть всихати. І тоді про щедрий врожай годі мріяти. Коли літо посушливе, то через день поливаю інжир криничною або дощовою водою кімнатної температури. Дуже не любить він протягів. У моєму випадку стіни багатоповерхівки ідеально захищають від них дерева”. Співрозмовниця каже, що садити інжир можна навесні (наприкінці квітня — на початку травня) і восени — у вересні-жовтні, десь за місяць-півтора до заморозків. Дорослі дерева варто підстригати, аби вони не витягнулися на десять і більше метрів у висоту. Бо збирати врожай тоді незручно. Кожні два-три роки пані Галина підрізає товсті старі гілки, залишаючи молоді, які краще плодоносять.
Інжир — самозапильна культура. Квітки має всередині зав’язі. Спочатку з’являються бреби — плоди, що розвиваються навесні на минулорічних пагонах. Їх мало, і вони не дуже солодкі, зауважує закарпатка. Бреби збирають від липня до серпня. Це, можна сказати, перший урожай. А другий — це фіги, що дозрівають від серпня й до кінця жовтня. Осінні плоди невеликі й не такі соковиті, як літні, але солодші й з більш насиченим цукрово-ягідним смаком. З одного дерева садівниця збирає 40 — 60 кілограмів фіг, які мають світло-зелену шкірку й рожевого або червонуватого кольору м’якоть. Плоди круглі або грушоподібні. Кожен важить від 40 до 80 грамів.
З інжиру Галина Гончарова готує джеми, варення, десерти, сушить його. Ну й, звісно, разом із родиною смакує щойно зібраними плодами. Цей екзот, запевняє садівниця, містить багато клітковини, мікро- та макроелементів, вітамінів, тому лікарі рекомендують споживати його хворим на серцеві недуги, тим, хто має проблеми зі шлунком і кишківником, хворим на серцеві недуги.
