Групу очолював Валентин Сипавін, який вже підкорював найвищу вершину світу (8848,86 метра) у 2017, 2018, 2019 та 2021 роках. Валентин був рекордсменом України за кількістю сходжень на цю гору. А тепер став ще й єдиним українцем, який спромігся зійти на Еверест аж п’ять разів.
“П’ята експедиція була найскладнішою, бо загалом сезон для любителів підкорити Еверест (його непальська назва Сагарматха, що означає “Вершина неба”) дуже нелегкий, — розповідає Валентин Сипавін. — Уже відомо про 13 загиблих та двох зниклих безвісти у цьому сезоні. Причина в негоді, в Гімалаях багато снігу, і сам маршрут дуже складний. На жаль, троє із семи представників моєї команди так і не дійшли до вершини Евересту, зупинившись на позначці приблизно 8000 метрів. Ну а ми, четверо, подолали маршрут за 38 днів”.
Рекордсмен уточнив, що двох альпіністів підвело здоров’я, і вони не змогли витримати холодну погоду.
“Також їх морально підкосили побачені під час сходження трагедії, — каже Валентин Сипавін. — Одного іноземного альпініста нам навіть вдалося врятувати від смерті. Він уже лежав непритомний. Ми йому віддали балон з киснем, і він вижив. Ще один наш хлопець дійшов до висоти 8800 метрів, але через проблеми з кисневою маскою змушений був повернутися додолу. Та все одно ми задоволені, що всі семеро дійшли до висоти 8000 метрів. Радий, що всі подолали льодовик Кумбу, який дуже небезпечний. Це дуже велика маса льоду, яка рухається і періодично обвалюється. Цю ділянку треба проходити напрочуд швидко, за 8 — 10 годин, бо є ризик обвалу. На початку сезону троє місцевих альпіністів загинули саме на цій ділянці. До того ж неможливо обійтися без драбин: бувають такі льодяні споруди, розмірами як п’ятиповерхівки, а між ними — прірви завширшки три чи чотири метри. От тоді ми ставили драбини в горизонтальне положення і переходили з однієї льодовикової споруди на іншу”.
Валентин Сипавін запевняє, що під час сходження його найбільше мотивувала допомога українській армії.
“Коли мені повідомили з платформи UNITED24, що моє сходження може допомогти Україні здолати ворога, то я без вагань погодився. Сказав, що кошти від проданого прапора підуть на український контрнаступ. І коли у високих гімалайських горах виникали труднощі, то я відразу згадував воїнів, які б’ються під Бахмутом. Це мене мотивувало рухатися далі”.
