Нині 62-річна жінка вже на пенсії, проживає в місті Смілі на Черкащині. Чимало своїх робіт майстриня віддає на благодійні аукціони, де збирають кошти для ЗСУ.
“В’язати я навчилася дуже давно. Здається, мені тоді було років шість чи сім, коли світлої пам’яті бабуся Євдокія вперше показала, як тримати в руках гачок і набирати петлі, — згадує пані Ольга. — Перше, що я робила, це мережива до постільної білизни, які тоді були дуже модними. Далі в’язала гачком серветки, вази з квітами, котрі накрохмалювала, щоб тримали форму. А в 25-ть навчилася в’язати шпицями”.
Минали роки. У пані Ольги були хатні клопоти, робота, підростали діти. В’язати не мала можливості. Гаптувала вряди-годи. За кілька місяців до повномасштабного вторгнення племінниця попросила тітку, аби та зв’язала її дітям пінетки й іграшкових кроликів для фотосесії. Вона радо погодилася. Коли друзі та знайомі побачили кроликів, стали просити, щоб і їхнім дітям зв’язала якісь іграшки. Це були переважно звірятка чи персонажі мультфільмів. Згодом майстриня-аматорка вирішила, що треба зв’язати ляльку-україночку в національному костюмі.
Фото з архіву Ольги Дем’яненко
Пані Ольга хотіла, аби все було “за правилами”, тому багато читала, переглядала в інтернеті відео майстер-класів, ретельно вивчала різні види українських костюмів. “Зокрема, у чому ходили жінки, а в чому — дівчата. Які були стрічки на вінку, в якій послідовності їх укладали за кольорами, які були традиційні візерунки на Київщині, а які — на Слобідській Україні. Бо своїми ляльками я хочу показати, яка багата наша історія та культура”, — зауважує співрозмовниця. За словами Ольги Дем’яненко, цікавим є також й одяг та атрибути ляльок-козаків. Щоб їх зв’язати, майстриня дізнавалася, на який бік, скажімо, наші предки-захисники закладали чуб. Що сережка в лівому вусі козака означала, що він у матері єдиний син, а у правому — що єдиний чоловік у роду. Тому козаків із такою “відзнакою” побратими боронили в бою, аби не перевівся його рід.
Процес створення ляльки майстриня порівнює з роботою скульптора. “Я її наче ліплю. Починаю з голови. Коли все зроблю, відкладаю, не формую обличчя. Роблю це насамкінець, — пояснює. — Далі беруся до ніг. Одразу в’яжу ляльок в одязі. Це й шаровари, пояс, вишиванка, жупан — якщо козак; чоботи-сап’янці, нижня сорочка з вишивкою, притаманною тому чи іншому регіону, плахта, пояс, вишиванка з візерунком, корсетка — якщо дівчина”. Зсереди ни майстриня наповнює ляльки холофайбером. Наостанок пришиває очі, вишиває ніс, брови, губи, прикріплює вив’язану зачіску, козацьку шапку чи віночок. Для робіт використовує акрилові нитки, які не блякнуть. Та й виріб з них легко можна випрати.
Щоб зробити одну ляльку, майстрині потрібно від шести до десяти днів. Кожен виріб заввишки 27 сантиметрів, вагою — 150 грамів. За роботу пані Ольга береться лише в доброму настрої. Ніколи не в’яже, коли хвора чи знервована. Бо, каже, тоді можна передати через виріб недобру енергетику.
До речі, першу зв’язану пані Ольгою ляльку продали у Великій Британії на аукціоні зі збору коштів на ЗСУ. Після цього жінка ще не раз віддавала свої роботи на різноманітні благодійні потреби. А ще майстриня дуже гордиться тим, що стала цьогоріч переможницею міжнародного онлайн-конкурсу “Україна єднає світ”.
