Ігор Бурдейний овдовів сім років тому. На його відповідальності залишилось шестеро дітей. Чоловік зібрав усі свої внутрішні сили, аби ростити синів та доньок щасливими людьми.
“ТО БУЛИ П’ЯТЬ МІСЯЦІВ БОРОТЬБИ ЗА ЖИТТЯ”
Ігор і Тетяна родом з невеличкого містечка — Крижополя на Вінниччині, але жодного разу там не бачились. “Познайомились у Вінниці, куди обоє переїхали навчатись і жити, потім кілька разів випадково зустрілись, — розповідає чоловік. — Та згодом я зрозумів, що це була не випадковість, а доля”. Після пів року романтичних стосунків Ігор зробив Тетяні пропозицію. Побрались у 2000 році, нареченому було 28, його коханій — 19.
Вони не планували стати багатодітним подружжям. Щобільше, після важких пологів, коли на світ з’явився їхній первісток Андрійко, лікарі заборонили жінці знову народжувати. “Але Таня дуже хотіла ще дітей. Казала, що відчуває: все буде добре, — згадує пан Ігор. — І я її підтримав”.
Далі у Тетяни була легка вагітність, легкі пологи — у подружжя народилась донечка Наталя.
“Пригадую, коли Таня була вагітна вже вчетверте, сказала: “Це буде дуже гарна дитина”. І народила богатиря вагою близько 5 кілограмів — Яна, — з усмішкою розповідає чоловік. — Ми дітей не планували, вони всі від любові!”
А після народження шостої дитини у жінки почались проблеми із зубами. Медики запідозрили негаразди з кров’ю, зрештою ошелешили припущенням, що це рак. Чоловік одразу вирішив: повезе дружину на лікування за кордон. Так вони потрапили у клініку в Угорщині. Дітей тоді залишили з двома своїми друзями.
“Медики проводили обстеження, брали численні аналізи, консультувались із колегами з інших країн. Але так і не поставили точного діагнозу, — зітхає Ігор Бурдейний. — Їм не вдалось з’ясувати, звідки пішли
метастази. Таню мучив сильний біль, вона казала, що крізь неї ніби щось проростає. Це були п’ять місяців важкої боротьби за життя...”
Таню мучив сильний біль, вона казала, що крізь неї ніби щось проростає.
Ігор і Тетяна прожили разом 14 років. Коли жінка померла, діти і тато підтримували одне одного на похороні. “Тоді я їм пояснював: “Людина йде від нас у найкращий для неї момент”.
Нині діти знають, що мама завжди поряд, вона завжди з нами”, — каже батько.
Після смерті дружини, згадує пан Ігор, було непросто: піклування про дітей (а наймолодшому тоді було пів року) доводилось поєднувати з роботою. Спершу чоловік запросив няню, утім найбільше, каже він, у піклуванні про діток допомагали друзі. Адже мама Тетянина померла, коли дівчинці було 8 років, а тато пішов із життя невдовзі після того, як видав доньку заміж. Мати ж пана Ігоря живе далеко від родини...
“ЩОВЕЧОРА ПИТАЮ ДІТЕЙ, ЯК МИНУВ ЇХНІЙ ДЕНЬ”
“Ми впорались з усіма труднощами, — каже пан Ігор. — Живемо великою дружною сім’єю”.
Щодня зранку батько кличе всіх на сніданок, який сам і готує. А після навчання у школі й занять у гуртках усі збираються вдома, куховарять і прибирають разом.
“Обов’язково ввечері я розпитую дітей, як минув день. Мені важливо знати, що в них усе добре, що вони щасливі й жоден не обділений моєю увагою,” — каже пан Ігор. Нині він, до слова, займається прокладанням та ремонтом кабельних мереж.
Також дуже важливо для батька, щоб кожен з його дітей знайшов своє захоплення, тому пропонував їм різні гуртки. “Але не наполягав, вони самі обирали, — твердить. — Андрій (йому 18 років) займався футболом і боксом, брав участь у змаганнях. Тепер він студент, але спорт не покинув. Наталі — 17, вона закінчила музичну школу по класу скрипки. Захотіла опанувати гітару, придбав їй ін- струмент. А недавно захопилась фотографією — у неї талант, чудові знімки виходять. 14-річна Надя закінчила художню школу й надалі планує розвиватись у цій сфері. 12-річний Ян живе футболом, а ще любить допомагати мені готувати страви на мангалі. 10-річна Тереза займається танцями. А восьмирічний Марчик любить шахи й шашки, грає нарівні зі мною”.
Пан Ігор каже, що дуже важливо допомагати дітям розвивати свої таланти. Він переконаний — це допоможе їм стати успішними в майбутньому.
“ЯКЩО НЕ В ЦЬОМУ, ТО В ЧОМУ ТОДІ СЕНС ЖИТТЯ?”
Принципи виховання батька-одинака базуються на повазі до потреб і бажань дітей.
“Кожна дитина прагне знати, що її люблять. Тож я намагаюсь якнайчастіше приділяти кожному увагу, обіймати, підтримувати, — каже він. — Навіть у конфліктних ситуаціях не можна дозволяти собі підвищувати голос. Важливо вислухати думку дитини й спокійно викласти свої аргументи. Завжди треба вести діалог, демонструючи повагу до позиції дитини. А головне у стосунках із дітьми — довіра.
Останнім часом спостерігаю дивну тенденція в суспільстві: чимало людей воліє жити без дітей. Але в чому тоді сенс такого життя?”
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про 88-річного львів'янина, який сім десятиліть підіймається на вершини в різних країнах світу
