“Йдемо ми одного разу по вершині без дерев. Аж раптом зривається буря. Була небезпека, що блискавка влучить у нас. Але, знаєте, я не назву той день у горах неприємним! Бо для мене немає неприємних днів, коли я подорожую горами”. Уже з цих слів стає зрозумілим, що мій співрозмовник по-справжньому закоханий у гори! Зрештою, про це свідчить і те, що не перестає підкорювати їх ось уже 70 років!
88-літній Орест Кліщ — львів’янин, ексвикладач Львівської політехніки. Одружений понад 62 роки і саме дружину Звениславу вважає берегинею свого життя. Любов до гір у чоловіка зародилася дуже давно.
“70 років тому я потрапив на свій перший великий похід по Кавказу. Тоді до висоти 4200 метрів ми піднімалися два дні. Йшли, зокрема, по льоду (взували “кішки” — загострені підошви). Місцями у кризі були щілини по 50 — 70 сантиметрів, їх доводилося перестрибувати, — згадує чоловік. — Відтоді шалено полюбив ходити в гори. Це додає мені енергії й наснаги. За ці 70 років побував на близько ста вершинах, на деяких — по кілька разів. Обійшов Карпати, гори Криму й Кавказу, піднімався на вершини в Австрії, Німеччині, Норвегії...”
— А за який час цьогоріч вам вдалося вийти на Говерлу?
— Я йшов із товаришем, ми поділили похід на два етапи. Першого дня за 5 годин вийшли на Говерляну, де поставили намет для ночівлі. А зранку ще 2 години знадобилось на фінішний підйом. Тоді як торік на улюблену вершину я вийшов за 4 години.
— Серед карпатських гір яку підкорити було найважче?
— Піп Іван. Пригадую, ми тоді тричі повертались через сильну заметіль. І аж з четвертої спроби вийшли на цю гору. Утім такі труднощі я завжди згадую з приємністю. Бо в горах усі дні найкращі. Мені там не буває неприємно, навіть коли падає дощ, гримить, блискає. От, пригадую, якось уночі на перевалі, де ми зупинились, здійнявся вітер і сильний дощ із громовицею. Ми накрились плащ-наметом і так провели цілу ніч. Які спогади у мене про цю пригоду? Приємні! Адже труднощі було подолано, а вершини — досягнуто!
Утім такі труднощі я завжди згадую з приємністю. Бо в горах усі дні найкращі.
— У гори ходите з компанією чи самі?
— І так, і так. До речі, уже 46 років щовесни я разом із однодумцями з різних куточків України ходжу в Карпати. Компанія в нас чималенька — 15 — 18 осіб. Я серед них — найстарший, але нерідко долаю більші дистанції, бо вони молоді, розслаблені, воліють посидіти біля вогнища... (усміхається).
— Яких правил у горах ви завжди дотримуєтесь?
— Дуже важливо все продумати — маршрут, вибір правильного місця для ночівлі, дотримання заходів безпеки. За будь-яких обставин не можна панікувати, слід завжди залишатись спокійним.
— Як ви підтримуєте форму, аби мати здоров’я ходити в гори?
— Раніше бігав на стадіоні, останніми ж роками ходжу там по 3 кілометри щодня. Щоранку, незалежно від планів, обтираюсь холодною водою й роблю зарядку, зокрема вправи з йоги. Одна з моїх улюблених — “кобра”: лягаю на килимок, спираючись на руки, піднімаю одночасно голову й ноги, роблю тілом хвилю.
— Пане Оресте, що вам найбільше подобається у походах?
— Момент досягнення вершини. Бо саме в цьому полягає мета — домогтися бажаного, вийти на гору й оглянути з тієї висоти неймовірні краєвиди довкола! Пригадую, якось ми вже доходили до вершини, коли різко стало смеркати. А в нас наплічники — 30 кілограмів кожен. Тож, аби встигнути до темряви вийти, ми поскидали ті наплічники й просто побігли вгору. Бо головне — досягти мети, яка перед тобою. Це справжнє задоволення!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як українець поселив у своїй квартирі екзотичних пернатих
