38-річна Любов Марусяк з прикарпатського села Криворівня не уявляє свого життя без вовнатих
“Я без овець не можу, з дитинства їх доглядала. Це божі тварини, самого Ісуса Христа на іконах часто зображають із овечкою на руках, як доброго пастиря, — каже пані Марусяк. — Вівці тримав мій прадід. Батько, коли парубком був, ходив у полонину. Маємо маржинку (худобу. — Авт.) і ми”.
Жінка працює діловодкою у місцевому старостинському окрузі. Удома із 64-річним батьком Миколою Марусяком порається біля 40 овець, п’яти корів, коня, поросят та курей. Мешкають господарі в урочищі Ігрець, в єдиній в Україні діючій хаті-гражді, яку збудував ще в 1925 році прадід пані Любові. “Наші вівці — карпатської породи. У них міцні ноги, широкі груди, довгий тулуб. Такі тварини добре переносять холод, взимку можуть перебувати надворі”, — розповідає господиня. У Марусяків вівці переважно білі, частина — чорні, сірі та перкаті (так називають дво- чи триколірних тварин. — Авт.). Вага однієї вівці 40 — 50 кілограмів, а барана — 60 — 70. Живуть вовнаті у двох стайнях.
У середині вересня тварин злучають, до цього часу самців і самиць утримують окремо. Наприкінці лютого — на початку березня відбувається окіт (народження ягняток). Одна вівця, за словами господині, народжує зазвичай одне ягня, зрідка — двох. Через 10 — 20 хвилин малятко вже спинається на ніжки та самостійно їсть. Молоком вовнаті матері годують ягнят 1,5 — 2 місяці. У цей час овець не доять.
Коли малят переводять на звичайну їжу, їх вже можна продавати. Пані Люба зазначає, що минулоріч ціна одного ягняти була 1000 — 1200 гривень, вівці — 2500 — 3000, а барана — 3500 гривень. Вартість тварини залежить від породи та ваги. Після відлучення ягнят овець доять двічі на день. Щодня одна вівця дає 800 — 1600 грамів молока. На доїння 40 овець пан Микола витрачає 2 — 2,5 години. Щоправда, ближче до осені надої зменшуються. Із молока господарі роблять бринзу, вурду та підкопчений будз. Усе продають туристам.
Своїм вівцям Марусяки двічі на день дають сіно, яке заготовлюють протягом літа, та сухий “грис” — суміш меленого зерна (пшениці та ячменю), зрідка — картопляне лушпиння і хліб. Раз на тиждень тварини отримують соляні лизунці, які потрібні для збагачення організму мінералами. Ласують вовнаті й хвоєю — для доброго травлення. Воду для тварин набирають з “головиці” — природного джерела, що пробивається з-під землі. У травні тутешні господарі здебільшого відправляють овець на полонину. Марусяки ж мають довкола хати-гражди багато землі, де тварини можуть привільно пастися.
До 15 травня пані Люба з батьком стрижуть овець. З однієї тварини є три-чотири кілограми вовни. Колись Марусяки самі ткали з неї ліжники. А нині продають майстриням у село Яворів — столицю ліжникарства. За кілограм немитої вовни там дають 22 — 25 гривень, мита вартує до 50 гривень.
На жаль, кількість овець на Прикарпатті катастрофічно зменшилася. Ще на початку 1990-х у тодішньому Верховинському районі було десять полонин, де на кожній паслися щонайменше по 600 вовнатих. Нині ж є дві чи три полонини, де літують зазвичай корови.
