Чоловік відіграв понад 150 весіль! Односельці недарма називають його людиною-оркестром.
“Після закінчення університету я влаштувався у школу вчителем фізичної підготовки. Покійна дружина теж була педагогинею, щоправда викладала математику. Мені дуже добре давався спорт, свого часу був навіть двократним чемпіоном Білорусі, де навчався, з десятиборства. Але музика в моєму серці від народження. Спеціальної освіти я не маю. Вважаю, що це — дар Господній, — каже Валентин Журавель. — Пригадую, що в дитинстві марив гармонню. Але наша родина жила скромно, коштів ледь вистачало. Щоб купити інструмент, треба було батькам продати телицю чи овець. А це означало залишитись без годувальниць.
А потім чоловік старшої сестри повернувся з військової служби й привіз гармонь. То я брав у зятя інструмент й вчився грати. Міг декілька годин просидіти з гармонню і не втомлювався. Власна у мене з’явилась вже в дорослому віці. Тепер їх у мене аж 12 штук, і кожна різна, грає по-особливому. Є навіть ручної роботи. Деякі купував сам, дещо дарували. Потім опанував бубна та свищик. Навчився грати на них та гармоні одночасно. Я одягав козацьку шапку, до якої вчіпляв дзвіночки, вони мали різну тональність. І коли повертав голову в різні боки, лунали різні звуки. На ноги вбирав бубни. А ось зі свищиком важче, бо ставив його зверху на гармонь. То треба і до нього дотягнутись, і на гармоні грати справно. Я завжди був у центрі уваги, підіймав настрій людям. Вони підходили й дивувались моєму вмінню”.
Граючи відразу на трьох музичних інструментах, Валентин Журавель постійно був зіркою весіль. А зіграв їх чимало — близько 150! За його словами, із цих пар лише сім розлучились. “Жартую, що це моя музика допомогла зміцнити сім’ї, — зазначає Валентин Журавель. — Мене весь час запрошували на різні свята, і до кожного ставився відповідально, бо музикант мусить працювати, а люди — розважатись. Також я їздив на музичні фестивалі у Київ, Полтаву, Коростень, Миколаїв. Свого часу навіть увійшов до десяти найкращих гармоністів України. Грав у колективі з восьми музикантів. Чудові були часи! А одного разу встановив власний музичний рекорд — на гармоні без перерви грав одну годину та 42 хвилини”.
Останні роки для пенсіонера-музиканта були непростими. Він поховав дружину, почалась повномасштабна війна. Українці вже не святкують такі весілля, як колись — із живою музикою та на декілька сотень людей.
“У країні горе і не до танців. Проте інструменти мають здатність старіти, тому я інколи беру їх до рук і граю улюблену “Польку”. Нещодавно дав концерт у будинку для людей похилого віку, всі отримали позитивні емоції, яких мало тепер. У вільний час плету кошики з лози, тримаю господарство. Мрію, щоби нарешті закінчилась війна, і знову зіграти на всіх своїх інструментах на весіллі. Бо там така унікальна атмосфера, такий адреналін! А ще мрію, щоби мистецтво гри на гармоні не занепало. Щоби при школах працювали гуртки й діти опановували цей інструмент”.
