Наш текст — про монастир святого Герарда, що на Львівщині. Нині тут живе восьмеро монахів. Напередодні Різдва ми дізнались про унікальну історію обителі, чуда, які тут стаються. Також — про те, як брати готуються до свят і чому не вважають, що на столі має бути 12 страв.
ІСТОРІЯ
Перший монастир у Кохавині засновано в 1749 році неподалік дерев’яної каплиці, в якій зберігалася Кохавинська чудотворна ікона. Обитель належала до католицького ордену братів Пресвятої Діви Марії з гори Кармель, які перебували у Кохавині близько 40 років.
“З приходом австрійської влади монастир закрили, а церкву при ньому передали дієцезії, — розповідає отець Ігор Колісник, ігумен монастиря святого Герарда Львівської провінції редемптористів. — У 1930-му обитель відновили отці-єзуїти. Утім під час Другої світової війни вони були змушені втікати від радянських військ до Польщі”.
У радянські часи церква стала льоносховищем, а в приміщеннях монастиря була школа-інтернат для дітей із затримкою розвитку.
“У 1991-му монастир почали відроджувати редемптористи. І якщо раніше він був латинського обряду, то вже майже 30 років належить УГКЦ”, — каже отець Ігор Колісник.
СВЯТИНІ
За переказами, колись давно на дуплавому дубі у кохавинському лісі з’явилася ікона Матері Божої. Опис її занотовано у парафіяльному щоденнику кохавинської церкви, датованому 1927 — 1931 роками.
Після того як церковна комісія зібрала свідчення людей під присягою про надприродні чуда й ласки, отримані за посередництвом Кохавинської Матері Божої, її проголосили чудотворною. Нині у монастирі зберігається копія цієї ікони. Оригінал забрали до Польщі.
“Копію ікони нам передали у 2000 році, — розповідає отець Ігор Колісник. — Її приклали до оригіналу та посвятили. Помолитись перед образом до Кохавини прибуває чимало паломників. Є багато свідчень про те, як віряни здобувають тут Божу підтримку, внутрішній спокій, оздоровлюються”.
Копія Кохавинської чудотворної ікони (фото cssr.org.ua).
У храмі зберігаються нотатки зі свідченнями про зцілення. Один із записів — про незрячу дівчинку. Батьки приводили доньку щоранку до храму, промивали очі цілющою водою із криниці, яка стоїть за 200 метрів від нього, і невдовзі дитина прозріла. У монастирі також розповідають про сім’ю, яка очікувала народження дитини. Та лікарі виявили у плоду пухлину мозку. Прогнози були невтішні, але побожне подружжя вирішило зберегти дитину. Чоловік із дружиною щодня приїжджали до храму і молилися перед іконою Божої Матері. Зрештою немовля народилось здоровим.
“Наш монастир освячений на честь святого Герарда, який є покровителем матерів і дітей, — розповідає отець Ігор. — Тому в Кохавину також приїжджають пари, аби вимолити дар батьківства. Ікона святого Герарда з частинкою мощей зберігається у приміщенні монастиря. А в храмі також ще є частинка мощей блаженного кир Миколая Чарнецького, мученика й чудотворця, і святого Миколая Мирлікійського. У кожен другий четвер місяця біля них проводимо молитви за оздоровлення”.
ЖИТТЯ МОНАСТИРЯ
Монастир святого Герарда — незвичайний. Це — спільнота місіонерів, які не затримуються надовго в одній локації.
“Згромадження редемптористів має Генеральний уряд у Римі на чолі з генеральним настоятелем, а також поділене на провінції, — пояснює отець Ігор Колісник. — В Україні є лише одна провінція. Вона опікується 11 спільнотами у країні, спільнотами в Бельгії, США, Іспанії та Італії. Протоігумена провінції і його раду, що складається з 4 осіб, обирають раз на чотири роки. Рада провінції визначає теж на чотири роки настоятелів окремих спільнот Згромадження і служіння для кожного члена цієї спільноти. А ще в нас є правило: на одному місці служіння можна залишатися не більше як вісім років”.
Крім монаших обітів чистоти, убогості та послуху, редемптористи складають обіт витривання. “Це обіцянка залишатися до кінця життя у Згромадженні редемптористів, — каже настоятель. — Основне завдання редемптористів — місіонерська діяльність: парафіяльні місії, організація реколекцій (реколекції — час для духовного відновлення у молитві, слуханні проповідей, таїнствах. — Авт.). Ніхто не зачиняється у монастирі з молитовником лише для самовдосконалення. Маємо допомагати іншим відчути благодать Божу”.
Монахи проповідують і серед дітей, організовуючи для них літні табори під назвою “Канікули з Богом”.
“Під час “Канікул з Богом” діти активно відпочивають та навчаються того, що Бог не десь далеко, а дуже близько, — каже отець Ігор. — Діти мають нагоду проявляти свою любов до Нього, коли вчаться бути добрими друзями всім іншим, хто перебуває разом з ними у грі, спільному навчанні та відпочинку”.
На території монастиря є футбольне поле. “Займатись спортом — важливо, — зауважує ігумен. — Брати часто грають у футбол. Іноді з молоддю, яка приїжджає у монастир”. У монастирі святого Герарда можна залишитися на кілька днів, лише якщо людина бере участь у реколекціях.
Брати часто грають у футбол. Іноді з молоддю, яка приїжджає у монастир.
А ще в обителі прихистили трьох котиків. “Вони допомагають нам боротись із мишами, — усміхається ігумен. — Тваринок доглядає наш брат Роман, годує їх двічі на день. Кличок їм не давали. Хіба що одну називаємо Рудою — за кольором шерсті”.
Нині монахи готуються до Різдва Христового. У храмі поставлять ялинку та шопку. “Ми, монахи, теж любимо святкувати, — каже ігумен. — На Святвечір зберемося разом, помолимося, скуштуємо куті, пампушків, вареників та колядуватимемо. А ще ми не дбаємо про 12 страв на столі, адже така вимога є забобонною”.
ЛЮДИ МОНАСТИРЯ СВЯТОГО ГЕРАРДА
Нині в обителі перебуває восьмеро монахів. Найстаршому, отцеві Василю Оприску, — 54 роки. У його обов’язки входить виховання, духовний супровід новиків (тих, хто лише починає служіння. — Авт.).
“А наймолодшим є 18-річний новик Крістіан. Він народився у Франції, але в українській сім’ї, що тимчасово там перебувала, — каже отець Ігор. — Батько Крістіана — священник”.
Про себе ж 44-річний отець Ігор Колісник каже, що вступив до спільноти монахів-редемптористів у 17 років. Він навчався у Польщі, Австрії, душпастирував в Україні, Канаді і Новій Зеландії. А вже в січні отець Ігор їде на нове місце служіння — у США. До слова, монах знає три мови — польську, німецьку та англійську.
“У мене в родині не було священників чи монахів. У монастир я прийшов без особливих релігійних знань, — каже про свій життєвий вибір отець Ігор. — Залишився тут, бо розумів, що саме так не змарную своє життя”.
ДЕ ЗУПИНИТИСЯ ПАЛОМНИКОВІ?
У монастирі святого Герарда можна залишитися на кілька днів, лише якщо людина бере участь у реколекціях.
Цінні поради від настоятеля
ігумен отець Ігор Колісник:
* Бути вдячним — дуже важливо. Передусім вдячним Богові. Вдячність вимагає усвідомлення того, за що дякуєш. Якщо людина обмірковує свої взаємини з Богом, то починає розуміти, що має дякувати Господові передусім за своє існування.
* У різдвяний час варто кожному згадати, що Ісус став людиною із любові до нас. І за цю любов теж потрібно дякувати.
* Будьте терпеливими та милосердними до всіх ближніх!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як працюватимуть храми на Різдво
