Стежка до оселі Марії Петрів добре протоптана — сюди часто сходяться і місцеві, і туристи, аби придбати в неї сирних коників. Жінка запевняє: робить усе, аби популяризувати це давнє ремесло.
53-річна майстриня живе в селі Брустури, що на Прикарпатті. Застаю її в оселі безпосередньо за працею — господиня віртуозно виліплює сирних коників. “Вмощуйтесь зручненько та спостерігайте”, — запрошує мене.
Ліпити коників жінка навчилась, коли їй було 20 років.
“Як дівкою була, то багато вишивала: рушники, сорочки. А якось прийшла до нанашки (хрещеної мами. — Авт.), а вона саме займалась ліпленням коників, — розповідає майстриня. — Їй було сумно самій ліпити, тож я долучилася. Ото ми й мали такі собі вечорниці. Пам’ятаю свого першого коника: він був кривеньким, одна ніжка довша, ніж інші...”
Сьогодні ж, після кількох десятиліть досвіду, всі коники у майстрині — рівненькі та гарні.
“Для виготовлення 20 сирних коників я беру приблизно відро молока від своїх же корівок, — ділиться рецептом пані Марія. — Воно має трохи постояти в теплі. З молока збираю сметану, а із сироватки виготовляю будз. Для цього її розігріваю до 40 градусів, додаю гляг — шлунок молодого теляти, і ставлю то все, аби кисло. Влітку сир швидко кисне, а як зима — треба піч палити”.
Майстриня каже, що іноді працює навіть уночі — бо як тільки сир набув потрібної консистенції, треба починати ліплення. “Як він перестоїть і затвердне, то робити коників — зась”, — пояснює вона. Перед ліпленням жінка обов’язково молиться. Без цього, каже, починати працю не гоже.
“Далі розрізаю сир ножем на невеликі шматки, — розповідає. — Тим часом розігріваю каструлю води, кладу туди шматочок сиру і через декілька хвилин виймаю його звідти дерев’яною ложкою. Якщо сир тягнеться, то берусь розминати його пальцями. А як стає за консистенцією, наче пластилін, виліплюю фігурку. Ось, дивіться!”
Жінка виймає шматок сиру з води, робить із нього кульку, дві-три хвилини розминає. Раз — і сир у руках майстрині перетворюється на коника! Готову фігурку майстриня закидає на декілька хвилин у солону воду. Далі доліплює конику упряжку, сідло і вершника. “Це гуцул на коні, який везе бринзу з полонини. Ще з давніх-давен люди вважали вихід з полонини святом. От і увіковічили це у таких фігурках”, — каже жінка, поправляючи ножем гривку коня, аби здавалась пишнішою.
Такі сирні коники дуже популярні серед туристів.
Щоб зліпити 10 коників, жінці потрібно приблизно пів години. За день же пані Марія виготовляє майже 100 штук! Коштує такий смаколик 15 — 20 гривень. “Окрім сирних коників, виліплюю ще сирних качечок, людей, тортики, — додає жінка. — Найбільший виріб, який доводилось робити, — це 15-кілограмовий торт із сиру. Гості за весь вечір не змогли з’їсти — бо ж він ситний дуже! До слова, такі солодощі замовляють на весілля, новосілля, дні народження та вечірки”.
Але найбільший попит у майстрині мають саме коники. Часто їх замовляють перед Великоднем, адже на Гуцульщині ці вироби освячують у пасхальному кошику.
“А ще в нашому селі часто пригощають дітей сирними кониками, бо це ж краще, ніж сухарики чи чипси, — смачне й натуральне!” — хвалиться жінка.
Сирні коники, запевняє майстриня, можуть простояти в морозильній камері 2 — 3 роки, у холодильнику — декілька місяців.
“Я, до прикладу, зберігаю сирного коника, який мені подарували 20 років тому! Впевнена, якщо кинути його до гарячої води, він став би м’якшим і його можна було б з’їсти”, — усміхається жінка.
Запитую у пані Марії, що найважче в її роботі. “Все це важкий труд, — відповідає майстриня. — Але я люблю своє ремесло й навчаю інших, аби воно розвивалось. І як приємно на душі, коли бачу результат! Приємно, коли мої коники мають попит серед іноземців (купували їх у мене і французи, і поляки) та навіть відомих людей, як-от Віктор Ющенко чи Леся Нікітюк! Часто покупці дивуються, з чого ж я ті коники роблю. А я завжди кажу — із сиру та любові!”
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як учителя фізики покарали за публікацію в соцмережі через донос нардепа
