Розлучившись у зрілому віці, чимало людей вже не шукають нових стосунків. “Побачення, поцілунки, секс — це для молодих”, — відмахуються. І ставлять хрест на своєму особистому житті. Аналогічно чинять і багато тих, у кого партнера відібрала смерть. У пам’ять про чоловіка чи дружину вони відмовляються від нових стосунків. А дехто і хотів би мати нового партнера, та боїться осуду — мовляв, що скажуть сусіди/ колеги/діти?
Обговорюємо такі ситуації з Ольгою Кузьменко, системною терапевткою, гіпнотерапевткою, кандидаткою філософських наук, Альоною Данилюк, гештальт-терапевткою, організаторкою терапевтичної групи для жінок 40+ “Ніжний вік”, Наталією Кам’янською, психологинею, авторкою тренінгу “50+. Мистецтво управління віком” та Вікторією Подгорною-Горновською, психотерапевткою, організаторкою проекту 55+: Психологія для життя”.
— Потреба бути в емоційному контакті з іншими — базова для людини, — пояснює Ольга Кузьменко. — І вона не зникає ні у 30, ні у 50, ні у 70. Партнерські стосунки — найзручніший варіант для її реалізації.
“НОВІ СТОСУНКИ? НІЗАЩО”
— Багато людей, що вже були у шлюбі, вибирають самотність. Чому?
О. Кузьменко:
— Якщо досвід у попередніх стосунках був травматичним, то мотивації для створення нових може не бути.
А. Данилюк:
— Часто люди бояться шукати нових стосунків, бо недостатньо впевнені у собі. Через попередній негативний досвід, особливо якщо їх кинули, самооцінка падає. Якщо раніше особа вкладалася лише у стосунки, а ті завершились, то згодом вона не має чим заповнити внутрішню порожнечу. Тоді й вирішує: усе, життя завершено, треба якось доживати. Або замикається на дітях, онуках, не маючи власних сенсів у житті.
— Часто люди, які звільняються від негативних стосунків, кажуть, що у них крила виросли, і нових уже не хочуть.
— Звісно, після таких важких стосунків хочеться пожити для себе, бо ти багато років жив для когось.
О. Кузьменко:
— У житті можуть бути періоди, коли варто побути якийсь час самому. Переосмислити життєві цінності та орієнтири. Попрацювати над травмами минулого. Наскільки довгим буде цей період — місяць, декілька років чи все життя, яке лишилось — людина обирає сама. Тут немає правильно-неправильно.
“А ЩО СКАЖУТЬ СУСІДИ?”
— Велику роль відіграють і стереотипи — мовляв, стосунки можна починати лише у доволі молодому віці...
В. Подгорна-Горновська:
— О, це знайома ситуація — навіть у 30 років деякі розлучені люди вважають, що вони нікому не потрібні. Але це справді стереотип, нав’язаний суспільством. Той, хто долає його, відчуває свободу і має шанс здобути щастя.
Н. Кам’янська:
— Так, людина сама відповідальна за своє життя. Вона має право будувати нові стосунки у будь-якому віці.
О, це знайома ситуація — навіть у 30 років деякі розлучені люди вважають, що вони нікому не потрібні. Але це справді стереотип, нав’язаний суспільством.
“ЦЕ ЗНЕВАГА!”
— Нерідко, коли чоловік або дружина помирають чи гинуть, живий партнер залишається сам, бо вважає, що почати нові стосунки — це зневага до померлої людини. Чи є нормою одна любов на все життя у цьому контексті?
А. Данилюк:
— Почати нові стосунки особливо складно, якщо у людини був довготривалий і щасливий шлюб. У мене схожа ситуація зі свекрухою. Вони зі свекром дуже кохали одне одного, він помер. Тепер вона розгублена і навіть думки не припускає про нові стосунки. Декілька днів тому ми говорили про те, аби наважитися на думку, що це можливо — щастя ще з кимось. І я бачила її круглі очі: як це? у якому сенсі?..
Н. Кам’янська:
— Переживання втрати має декілька стадій: спочатку — повне заперечення, потім — усвідомлення того, що кохана людина відійшла, далі йде торг — а от якби я допомогла, те-то і те-то зробила, могло бути інакше, за ним — депресія, а вже тоді, поступово, — прийняття. Повернення до життя може тривати 2-3 роки. У цей час людина внутрішньо не готова до нових стосунків. Тож не варто її до них підштовхувати.
“ДІТИ МЕНЕ НЕ ЗРОЗУМІЮТЬ!”
— Буває, коли чоловік чи жінка знайшли собі нову пару після смерті партнера чи розлучення, вони стикаються з осудом дітей. Ті не сприймають вибір батьків, засуджують їх. Як реагувати у таких ситуаціях?
О. Кузьменко:
— Особисте життя батьків не має стосуватися дітей. Осуд — це показник невибудуваних кордонів у сім’ї.
Н. Кам’янська:
— Після 18 років має відбутися сепарація дітей і батьків. Тоді спілкування відбуватиметься на рівні дорослий-дорослий, а не дорослий-дитина. І таких проблем не виникатиме.
Особисте життя батьків не має стосуватися дітей. Осуд — це показник невибудуваних кордонів у сім’ї.
А. Данилюк:
— Діти можуть бути не згодні з вибором мами чи тата, але батьки повинні тримати кордони. Казати: так, я тебе розумію, ти маєш право на свою думку, а я маю право робити так, як я хочу. Мені добре з цією людиною, я прагну мати ці стосунки, тому зрозумій мене.
В. Подгорна-Горновська:
— Якщо діти хочуть навісити на вас провину, не беріть її на себе. Провина — це якщо є злий умисел. А що поганого у тому, що ви хочете бути з людиною, яка вам близька, не хочете замикатися тільки на собі, дітях чи онуках? Скажіть: “Якщо ти мене любиш — зауваж, як мені добре з цією людиною, та порадій за мене”.
“А ЯК ЖЕ СЕКС?”
— Деякі люди бояться інтимної близькості у старшому віці. Що скажете на це?
О. Кузьменко:
— Основа стосунків – це насамперед емоційна близькість. Секс є виразом цієї близькості, формою її прояву. Є люди, яким вдається довго підтримувати активне статеве життя й у пенсійному віці. Утім є й інші форми для прояву емоційної близькості: підтримка, турбота, ніжність...
В. Подгорна-Горновська:
— У зрілому віці також потрібен резонанс у тілі. Навіть якщо сексуальна близькість на мінімумі — треба пам’ятати про обійми, дотики, вони для здорових стосунків дуже важливі.
Читайте також текст-експеримент. Двоє журналістів провели тиждень на сайті швидких знайомств для побачень
