Історія кохання 47-річного Віталія та 37-річної Євгенії Ізертів почалася дев’ять років тому.
“Мій Віталик народився в Молдові. У дитинстві приїздив у наше село Олександрівка до бабусі і дідуся. У дорослому віці оселився тут, — розповідає Євгенія. — Я була заміжня, коли ми познайомилися. У той час зі своїм першим чоловіком заробляли на життя ремонтом автівок. У Віталія була старенька машина, до якої він шукав деталі, тож приїздив до нас, ми спілкувались. Через декілька років я з чоловіком розлучилася. У Віталія теж не склалося сімейне життя. За якийсь час ми збагнули, що не можемо одне без одного”.
Коли розпочалася війна, Віталій пішов у військкомат — записуватися добровольцем. А Євгенія стала волонтерити — зокрема, їй вдалося зібрати кошти, щоб придбати бус для бригади, в якій воює її чоловік. Безстрашна волонтерка вирішила, що поїде цим бусом до коханого.
“Їхала я не сама — мені погодився допомогти переселенець з Маріуполя, — каже Євгенія. — Ми завантажили машину продуктами та медикаментами. І вирушили до Слов’янська”.
Євгенію зустрів коханий Віталій. У перерві між боями вони вирішили побратися — прямо на місці дислокації.
“У глибині лісу командир бригади провів нам церемонію. В небі літали ракети, а ми давали шлюбну обітницю, — розповідає Євгенія. — У мене був оригінальний весільний букет — із лісових трав та квітів. Правда, обручок не було. Ми вирішили, що вже під час вінчання обміняємося ними”.
Побратими Віталія були вражені сміливістю його обраниці. “Це все через кохання. Заради свого чоловіка я готова їздити хоч щотижня на передову”, — усміхається жінка.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як в епіцентрі ракетного удару дивом уціліла капличка ПЦУ
