Жінка мешкає у селі Дмитрівка. На її долю випало чимало випробувань. Ганна Дорофєєва пережила Голодомор, Другу світову війну і страшні роки сталінських репресій.
Крім неї, у родині було ще троє дітей. Мама виховувала їх сама. Змалечку діти допомагали їй обробляти цукрові буряки на колгоспних ланах. У 1941 році дівчина добровільно пішла в партизанський загін медичною інструкторкою. Разом з ровесниками влаштовували диверсії на залізниці, розклеювали листівки. У 24-літньому віці Ганна вийшла заміж і народила трьох дітей. Один син загинув під час служби в армії, а дочка майже десять років живе під російською окупацією на Донбасі.
Працювала Ганна лаборанткою на маслозаводі та в буряківничій ланці. Ще два роки тому сама обробляла город біля хати. А тепер, каже, вже несила. Але ще сама варить їсти, прибирає в хаті, пере та виконує іншу посильну роботу. Має хорошу пам’ять і майже не хворіє. “Не віриться, що мені вже 100 років, здається, ще й досі молода”, — каже довгожителька.
Опираючись на ціпок, бабуся впевненою ходою прямує від призьби до хвіртки, а потім повертається назад. І так декілька разів поспіль. Відпочине трохи на лавочці, знову пройдеться подвір’ям, а тоді — у хату.
“Якщо надворі негода, то кроки намотую на веранді, яка завдовжки у пів хати, — каже співрозмовниця. — Своїм секретом довголіття вважаю незмірну любов до праці та постійний рух”.
Прокидається пані Ганна щодня о пів на шосту ранку. Перехреститься зі словами: “Господи, допоможи мені!” — а тоді обов’язково робить зарядку, сидячи на дивані. Сама вигадала комплекс з 10 вправ, щоб розім’яти усі групи м’язів. Кожну з них повторює 12 разів. Одразу після гімнастики натщесерце вживає дві чайні ложечки меду, який запиває половиною склянки теплої води. А далі — легенький сніданок. Це можуть бути, наприклад, чотири пельмені або декілька ложок каші з кабачків. О 12-й годині обідає борщем та кашею чи вермішеллю, приготовленими на молоці. На вечерю неодмінно має бути суп.
За своє життя Ганна Дорофєєва лише раз лежала в лікарні, коли видаляли апендицит. Наразі з медикаментів вживає тільки пігулки для зниження артеріального тиску та препарати проти судом, які час від часу дошкуляють їй.
“Коли на руках терпнуть пальці, то постукую палицею по підошвах — і все минає, — розповідає бабця. — Таку ж процедуру обов’язково проводжу, коли взуваюся або лягаю спати. Застуду лікую гарячим чаєм з малинового варення”.
Ганна Дорофєєва — найстаріша жителька Дмитрівської громади. Односельці жартома називають її місцевою зіркою. До повномасштабної війни жінка брала участь у всіх заходах, які проводили у селі.
“У нашій родині мама не перша довгожителька, — каже 76-річний син ювілярки Валерій. — Її дід прожив до 101 року”.
Наразі бабуся мешкає сама. Категорично відмовляється перебиратися до сина та внучки, які живуть у тому ж селі. Вони регулярно відвідують родичку і по декілька разів на день спілкуються з нею мобільним телефоном. Бабуся легко освоїла гаджет. Попри проблеми із зором, любить дивитися телевізор, щоб бути в курсі всіх новин. Жодного разу не пропустила, коли з екрана звучить гімн України, безмежно радіє успіхам ЗСУ і нетерпляче чекає перемоги.
“Вона обов’язково настане, — каже співрозмовниця. — Якщо ми у Другу світову війну Гітлера здолали, то і Путіна переможемо. Сподіваюся дожити до того часу і відсвяткувати цей радісний момент у родинному колі”.
