Першу тривалу подорож на велосипеді Руслан здійснив 2011 року — разом з другом об’їхав Чорне море, провівши у дорозі два місяці. Тоді й зрозумів: вирушати у мандри найкраще саме на двоколісному.
“Я працював бізнесменом, але бачив, що моє життя не таке цікаве, як хочеться. А за 60 днів веломандрівки у мене назбиралося безліч вражень, — згадує 35-річний Руслан. — Трохи поміркував і зважився вирушити у велоподорож самостійно. Переваг було чимало: я — незалежний, мобільний, можу споглядати красу тих місць, які проїжджаю. Крутячи педалі велосипеда, я відчуваю вітер, запах океану, чую спів птахів...
У першу самостійну мандрівку вирушив до Африки. Нині за моїми плечима — перетнуті на велосипеді Африка, Азія, Північна Америка. З Південної Америки я був змушений повернутися передчасно — через пандемію коронавірусу”.
Руслан Верин стартував у Перу 1 листопада 2019 року. Устиг побувати у Болівії, Чилі та Аргентині. “Найбільше вразила саме Болівія — джунглі, дороги з урвищами, скелями, що нависають, камінням, яке летить з-під коліс і сумнозвісна “дорога смерті” — одна з найнебезпечніших у світі, — ділиться чоловік. — Я проїхав 32 кілометри цим шляхом, набравши 4 — 4,5 тисячі метрів висоти над рівнем моря. Потім ще їхав через солончаки, зокрема Салар-де-Уюні — найбільший у світі. Уявіть собі, я не міг там приготувати собі поїсти, бо все навколо — у солі! Куди не глянь — біло. Добре, що на шляху траплялись острівці землі. До речі, у цьому солончаку мій український прапор затверднув від солі, яка нашаровувалася”.
Найвище місто світу — Ла-Рінконада у перуанських Андах, 5100 метрів над рівнем моря.
Коли Руслан Верин проїжджав найсухішу пустелю світу Атакаму, вже вирували розмови про коронавірус. “Я в’їхав в Аргентину, а за два дні її закрили через пандемію, — розповідає мандрівник. — На той час накрутив Південною Америкою 7,7 тисячі кілометрів, проте мав би проїхати ще 4 тисячі та фінішувати в аргентинській Ушуаї — найпівденнішому місті світу. Тепер це — моя подальша мета!”
До речі, велосипед мандрівника важить 18 кілограмів, ще близько 40 кілограмів — багаж, де зберігаються запасні велодеталі, усе потрібне для ночівлі, примус... Їжу мандрівник купує дорогою.
“З одягу маю зі собою одні штани, одні шорти, пару футболок та сорочок, панаму, велосипедні черевики, сандалі — мені цього вистачає! — усміхається веломандрівник. — Час від часу зупиняюся в готелях — щоб усьому дати лад. Загалом за моїми плечима уже 63 тисячі кілометрів. Планую проїхати непідкорені мною території — Європу, Австралію та Антарктиду”.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як український пенсіонер всього за вісім тисяч гривень створив електрокар
