Нащадки Кайдашів, чиє прізвище зробив знаменитим Іван Нечуй-Левицький, живуть у Стеблеві, що на Черкащині. Їхня низенька білена хата — за яскравими червоними воротами. У глибині подвір’я між деревами — ще одна хатина. Спершу мене тут зустрічають два верескливі песики, а далі виходить господар — 71-річний Василь Кайдаш. Побалакати запрошує до літньої кухні. Там на стіл уже накривають 65-річна дружина пана Василя, Галина, та 80-річна Світлана — його сестра. За смачним борщем ми й погомоніли про життя.
Пан Василь каже, що працював у колгоспі бригадиром-трактористом, вийшов на пенсію. Його дружина та сестра теж працювали в колгоспі. Діти і внуки Кайдашів пішли у різні професії. Одні — торговці, інші — будівельники, треті займаються бізнесом, одна з внучок вирішила податися в журналістику. “Усі, слава Богу, живі й здорові, і це — головне”, — підсумовує Василь Петрович.
Питаю, чи пишаються Кайдаші, що їхні предки стали героями повісті Нечуя-Левицького? Відповідають, що так, адже їхнє прізвище нині знає чи не кожен українець. Але...
Фото родини Кайдашів, 1900-ті роки. Третій зліва у другому ряду зверху — Лаврін.
“Багато хто думає, що все, про що йдеться у повісті, — правда про нашу родину. А це не так. Мій прадід Лаврін був другом дитинства письменника Івана Нечуя-Левицького. Жив з ним через город. Вони дружили і в дорослому віці, аж доки не з’явилася повість”, — каже пан Василь.
Тоді Лаврін прочитав твір і розсердився на свого друга, бо той описав Кайдашів як пияків, розбишак, ледарів і скандалістів. Лаврін Кайдаш попросив змінити прізвище героїв, проте письменник відмовився. Так вони розсварилися назавжди.
“Лаврін навіть звернувся до суду, аби змусити письменника вибачитися перед сім’єю Кайдашів та змінити текст, — каже пан Василь. — Урешті письменник переніс Кайдашів зі Стеблева до Семигір, а прізвище не змінив. Однак застеріг, мовляв, усі збіги з реальними людьми випадкові... Але нас дотепер багато хто питає, чи сваримося так, як наші родичі в повісті. Ми ж кажемо, що ні — не сварились і ніколи не будемо, бо любимо і поважаємо одне одного”, — додає пані Світлана.
Питаю, чи є ще та грушка, за яку воювали герої повісті. Кайдаші хором сміються. “Та не було ніколи грушки. То ж... як воно зветься... художній домисел!” — відповідає пані Світлана.
Звісно, Кайдаші не заперечують, що подекуди в їхній сім’ї доходить до суперечок — чи то через політику, чи через щось побутове, але тривалих і гучних конфліктів нема.
КАЙДАШЕВЕ ЗОЛОТЕ ВЕСІЛЛЯ
Кайдаші мають приблизно до 5 гектарів землі, які разом обробляють. Те, що вирощують, і споживають всією родиною.
— А часто збираєтеся разом? — цікавлюсь.
— Тепер не дуже, — відповідає Кайдаш, — бо карантин. Діти не хочуть нас заразити, та й ми трохи боїмося, хоч вакциновані. Збираємося на свята.
— А от минулого року в нас був ювілей — 50 років подружнього життя. Діти поставили надворі альтанку і влаштували нам ще одне весілля! — додає пані Галина та демонструє фото з того дня. Вона — у білій ошатній сукні, а пан Василь — із квітами в руках та у вишитій сорочці. Обоє щасливі, а позаду — велика родина Кайдашів: діти, онуки, навіть правнуки!
До речі, наймолодших Кайдашів часто запрошують на святкування дня народження Івана Нечуя-Левицького, аби ті відтворювали сценки із його творів. “Проте не тому, що вони Кайдаші, а тому, що артистичні”, — наголошує пан Василь.
Василь Кайдаш — правнук Лавріна.
УРОКИ “КАЙДАШЕВОЇ СІМ’Ї”
На думку Кайдашів, повість Нечуя-Левицького, де використано прізвище їхньої родини, — твір, повчальний для кожного. “Там дуже чітко описано те, якою сім’я НЕ має бути”, — пояснює пан Василь.
“Українці, прочитавши повість, також можуть замислитись, що годі вже сваритися — через мову, віру, походження. Бо що більше ми “розсипаємося”, то легше нас здолати...” — додає пані Світлана.
Я ж, повертаючись додому, гортаю стрічку в соцмережах, де користувачі обзивають одні одних, лаяться та чваняться з різних причин. І ловлю себе на думці: ми іноді й справді наче обертаємося на Кайдашів із повісті Нечуя-Левицького. А краще брали б приклад із реальних Кайдашів та вчились поважати одне одного.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про карпатського ремісника, який виготовляє бартки
