36-річний Михайло Бульботка вже реставрував приблизно 150 давніх сокир. Серед них — і рідкісні екземпляри.
“З дитинства цікавився різьбою та роботою з деревом. Досі пам’ятаю, як у четвертому класі з товаришем зробили ослінчика. Ми тоді такі горді були, вважали себе майстрами, — з усмішкою згадує пан Михайло. — На уроках праці вирізав лобзиком різні фігурки й створював візерунки на дерев’яних карнизах. Словом — любив та й люблю майструвати”.
Нині Михайло Бульботка працює вчителем фізкультури в ліцеї села Довговоля, а проживає у місті Володимирець.
“Чотири роки тому побачив у соцмережах коротеньке відео, як майстер відновив стару іржаву сокиру. Декілька разів переглядав, якою вона стала після реставрації. Так мені це в душу запало. Вирішив зайнятися таким ділом і собі”, — зауважує. А тут і нагода трапилася — тесть дав зятеві декілька сокир, аби той спробував відновити. І йому все вдалося. А допомогли в цьому відео в інтернеті. Відтоді майстер реставрував уже приблизно 150 сокир. Починав зі звичних робочих інструментів, а тепер відновлює давні сокири, які шукає на спеціальних платформах у соцмережах і навіть у пунктах прийому брухту.
“Відновлення починається із замочування сокири в розчині їдкого натрію. Там вона має “киснути” три тижні, — ділиться професійними таємницями майстер. — Періодично розчин треба міняти й чистити спеціальними щітками сокиру від іржі. Можна піти й шляхом електролізу. Для цього потрібен соляний водний розчин та зарядний пристрій. У воду слід покласти сокиру й з допомогою дротів пропустити через неї струм. Під його дією іржа зникає. Можна очищати сокири й лимонною кислотою”. Усю роботу майстер виконує у спеціальних рукавицях.
Після очищення іржі сокиру треба виварити півтори години в дистильованій воді. А потім стільки ж часу потримати в духовці, розпаленій до 200 градусів. На цьому процес відновлення не закінчується. Майстер поміщає сокиру на дві години у водний або спиртовий розчин таніну (дубильна речовина), потім дві години її сушить. Каже: цю процедуру слід повторити п’ять-шість разів, аби вивести з металу солі. На завершальному етапі пан Михайло покриває сокиру мікрокристалічним воском, який створює міцну плівку, що захищає метал від подальшого окиснення й корозії. Сокири, які будуть використовувати в господарстві, нагострює, а от давні — ні.
Руків’я для інструмента майстер виготовляє з ясена. Запевняє, що ця порода дерева міцна, тож добре служить. А щоб вигляд був гарний, руків’я обпалює чи лакує. “Але це підходить лише для сувенірних варіантів. Коли ж сокира для роботи, то його слід обробити лляною олією, яка захищає деревину”, — пояснює Михайло Бульботка.
Найдавніша сокира, яка потрапляла до рук майстра, — тюлева, періоду Черняхівської культури (ІІІ — V століття нашої ери). Реставрував і бойові козацькі чекани. Сокири пана Михайла є і на фронті, ними активно користуються воїни в побуті. Із кожним реставрованим інструментом пан Михайло відточує майстерність. “Щоразу вдається краще, адже ще й постійно навчаюся, вивчаю літературу. Бо навіть звичайна, здавалося б, сокира може багато чого розповісти про історію нашої країни”, — певен реставратор.
