Віктор Винник, лідер рок-гурту “МЕРІ”:
— Я був студентом у період 90-х. Одразу згадую свій перший день: їхав до Івано-Франківська на навчання, там мене мали зустріти, але графік поїздів якось переплутався і замість того, щоб приїхати в обід, я прибув уночі. Тоді ще не було мобільних телефонів... І от я в канадському вовняному костюмі, з великим рюкзаком і гітарою вийшов на вокзал чужого міста та просто пішов, куди очі дивились. Якось знайшов дорогу, дістався до гуртожитків.
У гуртожитку я був хлопцем із гітарою. Людина, яка вміє щось зіграти на інструменті, завжди на декілька щаблів вища в гуртожитській ієрархії. (Усміхається). Ми жили в жахливих умовах. Пам’ятаю, що якось місяць не було світла. Але коли тобі 19, то море по коліна.
Ірина Федишин, співачка:
— Під час навчання в університеті я вже думала про кар’єру співачки. Тож часто бувало так, що під ранок поверталася з концерту, а через декілька годин стомлена йшла на пари. Втім була зразковою студенткою, старалась не пропускати заняття, не втікала з лекцій. А на одному з концертів я познайомилась зі своїм чоловіком і на другому курсі вийшла за нього заміж.
Михайло Бучковський, лідер гурту “Шосте чуття”:
— Зі студентських років найяскравіші моменти — те, як ми писали пісні в гуртожитку, співали їх нашим друзям, створили гурт... Тоді нам не було де проводити репетиції. Тож звернулися до проректора з виховної роботи, попросили в нього апаратуру та репетиційну. Допоміг! А звук ми там ізолювали за допомогою старих матраців. Відтоді винесли урок: коли стукати, то є шанс, що якісь двері та й відчиняться!
Віктор Павлік, співак:
— Скажу чесно, студентських років у мене майже не було. П’ять років навчання закінчив екстерном за два, з червоним дипломом. У мене не було ні спільних поїздок з одногрупниками, ні зустрічей з випускниками. Я жодного разу навіть не був на заняттях!
Читайте також розмову з чоловіком, який виховав у собі надзвичайні здібності.
