61-річний Жак Сотті з Парижа здійснив уже десять волонтерських поїздок до України. Він привіз понад 1000 коробок із гуманітаркою. Каже: його шокував напад путіна на Україну.
“Немає вагомих причин оголошувати війну, є лише вагомі причини захищатися, — зазначає француз. — Причиною того, що відбувається, є божевілля однієї людини. Мене особливо болить те, що тисячі жінок та дітей опинилися у небезпеці. Тож я запитав себе: “Як я можу допомогти?” І вирішив стати волонтером”.
Свою першу поїздку до Львова Жак Сотті здійснив у березні. Привіз ліки, засоби тактичної медицини й гігієни. Ці речі допомогли зібрати українські організації у Парижі.
“Наступного разу разом із батьком, якому 82 роки, ми доправили у волонтерський центр Українського католицького університету черговий гуманітарний вантаж, — каже іноземець. — А на зворотній дорозі допомогли виїхати з України шістьом особам, які втікали від війни...”
Жак Сотті разом зі своїм татом.
Під час однієї з благодійних подорожей, десь посередині маршруту до України, Жак Сотті відсвяткував свій 61-й день народження. “Це були особливі уродини”, — зазначає чоловік.
А 58-річний Йорг Плюкер із Німеччини до війни жодного разу не був в Україні. Останні чотири роки він майже живе на яхті, адже займається вітрильним спортом.
“До 24 лютого, коли розпочалася повномасштабна війна, я взагалі не мав стосунку до України, — ділиться німець. — Про що дуже шкодую, адже лише тепер відкрив для себе прекрасну та велику країну, а ще — дивовижних людей...
Я був настільки розлючений, коли росіяни розпочали цю війну, що не міг спати. Увесь час думав: що зробити, аби допомогти. В результаті разом з іншими волонтерами ми зібрали фургон з продуктами, засобами гігієни та медичними товарами для України.
Коли ж мав повертатись, українці, які живуть у Німеччині, запитали мене: “Чи не міг би привезти стареньку жінку з Полтави до ФРН?” І я не міг сказати “ні”, тому поїхав за пенсіонеркою. Ця жінка — дивовижна, не знає англійської чи німецької мови, але ми гарно порозумілись. Відтоді я збагнув, що не можу зупинитися й не допомагати Україні.
Тепер зайнятий цим увесь час: збираю пожертви і привожу в Україну необхідні ліки та медичне обладнання. Я доправляв до столиці кисневі концентратори, дефібрилятори. А тепер ось готуюсь до наступної подорожі в Київ і намагаюсь зібрати якомога більше гуманітарки, аби передати в Харків та на Донбас. І робитиму це до перемоги, тому що дуже полюбив Україну”, — каже Йорг Плюкер.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як змінилося життя вівчарів через війну
