Киянин Микола Подрезан у 38 років потрапив в автокатастрофу, внаслідок якої зазнав травми хребта й опинився в інвалідному візку із медичним висновком — недієздатний. Прийняти це було дуже боляче, каже чоловік. І він таки не схотів миритися з вироком.
У 2004-му пан Микола став переможцем конкурсу-відбору і здобув можливість разом із 120-ма українцями взяти участь у київському етапі першої в історії Всесвітньої естафети олімпійського вогню Олімпіади в Афінах.
“Після цього створив проект “Планета Земля. Погляд з інвалідного візка” — він передбачав відвідини тих міст у різних країнах, якими пройшла естафета вогню Олімпіади-2004 в Афінах, — розповідає пан Микола. — Впродовж сімох років ми з дружиною Наталкою їздили світами, з нами був олімпійський смолоскип, український прапор та маленький глобус. Побували на всіх шістьох континетах!”
Микола Подрезан — підприємець. Його дружина — реабілітологиня. “Ми важко й багато працювали, аби закінчити цей проект мандрівок, — каже чоловік. — Навіть продали квартиру!”
Загалом українець в інвалідному візку побував у 63 країнах, подолав більш ніж 230 тисяч кілометрів — й потрапив у національну книгу рекордів за найбільшу кількість країн, відвіданих мандрівником на візку, і найбільшу кількість маршрутів олімпійського вогню — 35 у 26 країнах.
Микола Подрезан вважає себе щасливою людиною. “Я був у Кореї, Японії, Мексиці, Бразилії, Австралії, Південній Африці, проїхав автівкою Сполучені Штати із заходу на схід, від Тихого до Атлантичного океану”, — з усмішкою перераховує чоловік.
До речі, він вивчав, як за кордоном влаштоване життя для людей з інвалідністю, тестував доступність пам’яток культури та історії, музеїв, туристичних будівель, транспорту... “В Індії я так і не зміг потрапити у Тадж-Махал, — згадує. — Уявіть собі: я придбав недешеві квитки, під’їхав до мармурової перлини, а мене не пустили всередину, бо туди можна заходити (!) лише босоніж! А я ж цього не можу.
Зате гарні враження залишились після відвідин Італії — там більшість музеїв безплатні для людей із інвалідністю, гарно для них пристосовані. А от в Україні я 29 років, котрі у візку, не можу потрапити до Національного історичного музею — там немає ні пандуса, ні ліфта для таких, як я...”
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також розповіді людей, які більше 10 років займаються йогою
