У своєму житті я зустрічав багато огрядних людей, які безперестанку торочили, що не можуть схуднути, заїдаючи свої слова білим хлібом та сосискою з майонезом, смачненьким печивом з кремом та запиваючи все це солоденькою газованою водичкою. Тепер я їм не вірю.
Так сталося, що ще рік тому я їв усе підряд та зловживав солодощами і розпасся до 100 кілограмів, а наприкінці року “доробився” до гіпертонічного кризу. Мені порадили переглянути режим харчування і збільшити рухливість, якщо не хочу передчасно долучитися до своїх родичів на небесах.
Подумав: та я і так проходжу зо п’ять кілометрів щодня! Проте, проаналізувавши останні декілька місяців, дійшов висновку, що таки немало дозволяю собі полежати на дивані, рефлексуючи про життя-буття цього світу, особливо у вихідні (коли погода, наче шмарклі з носа), з комп’ютером на череві.
Вирішив, що буду щось змінювати. Але... Настав Новий рік! А потім Різдво... Родичі закололи свиню. Вітання-колядування-частування, і стрілка на вазі перевалила за сотню кілограмів.
Після свят я глянув на себе у дзеркалі й зрозумів, що далі так не можна. Ноги стали набрякати і боліли дедалі більше, з тиском раз у раз халепа.
Після свят я глянув на себе у дзеркалі й зрозумів, що далі так не можна. Ноги стали набрякати і боліли дедалі більше, з тиском раз у раз халепа.
...Того дня я прочитав в “Експресі” заклик до чиновників спробувати прожити місяць на мінімальну пенсію. Знав, що мені, м’ясопоклонникові, саломанові та цукерколюбові, буде ой як непросто, і все-таки зважився. Це був мій перший крок на шляху до схуднення.
Я справді розпочав сувору дієту. При цьому ніякої особливої фізичної активності не розгортав. Звичайний, типовий спосіб життя викладача-фарисея-книжника. Але о диво! Моя вага опустилася до 98 кілограмів. Я вирішив не спинятися на досягнутому і записатися в тренажерний зал.
Але чесно зізнаюся: я знову вечорами ”запаковуюся” улюбленими цукерочками, салом та жирним м’ясцем. У результаті за неповні 2 тижні ваги показали 100 кг.
...Почався Великий піст, і нова дієта змоделювалася сама собою. Крім того, мій тренер Андрій Петрик, у потужні “лапи” якого я потрапив одразу ж у перший день мого славного пришестя у тренажерний зал, підказав, що саме потрібно та корисно їсти до тренувань та після.
Моя великопісна дієта та непрості двогодинні тренування тричі на тиждень дали результат. Я відчув, що круглий животик став начебто потроху кудись зникати. А може, він просто відчув якусь небезпеку й вирішив сховатися?
У Страсний четвер 25 квітня після тренування я став на ваги і... — 93,8 кілограма! Ура! Переможною ходою я попрямував до виходу зі спортзалу. Вирішив, що тепер можна було зосередитись на Великодні та святкових довгожданих наїдках.
Після святкового богослужіння паска, ковбаска і червоне яйце ”залітали” в мене легко і невимушено, наче у пащу гіпопотама. Походи по цвинтарях (на Галичині померлих поминають на Великдень) теж завершувалися гарними застіллями в любих родичів. Так день за днем, споживаючи різні смаколики, я відчув, що помалу повертаюся до колишнього ритму життя. І від усвідомлення цього мені ставало якось не по собі.
...1 травня. Зі страхом у залі я став на ваги і побачив 95,8 кг. Наїв 2 кілограми. Чотири міцні, дещо садистські, двогодинні тренування та дуже скромне харчування (яйця, гречка та квашені огірки) — і півтора кілограма знову пропали.
4 травня. Стрілка на вагах опустилася до 94 кг. Увечері захотілося перерослого сала, підсмаженого на маслі. Дозволив собі трошки. Все-таки — День міста.
5 травня. Неділя. Погода жахлива. Весь день хотілося їсти — чогось здобного, смачненького і калорійного. Щоб не зірватися, втік на 2 години у спортзал. Півгодинний біг на кардіотренажері та низка силових вправ для рук та ніг дали свій результат: на вагах — 93,5 кг. Почалапав додому під дощем втомлений та щасливий, згадуючи слова тренера Андрія, що вага трохи знижується і деякий час після тренування.
"До" і "після" схуднення. Фото автора.
...Протягом літа тренування були в основному спорадичними та менш інтенсивними. Відпустка, туристичні поїздки, відпочинок біля озера розслабили мене та схудненню не посприяли. Хоча станом на 1 вересня я важив 91,5 кг. І тут стрілка на вазі наче застигла. За вересень вдалося скинути лише 1 кг, за жовтень також один. І от, нарешті, на початку листопада я побачив на вазі 89. Ось вона — перемога, якою я і вирішив поділитися з іншими читачами “Експресу”. У мене покращився настрій, перестали набрякати ноги, тиск менше стрибав, я став рухливішим, знову перебігав з подругами дорогу, а не поважно-повільно переходив. У моєму раціоні побільшало овочів та фруктів, горіхів, сухофруктів, різноманітних каш та супів. І від цих харчів я отримую не менше задоволення, ніж колись від дещо інших: шкідливих, жирних та дуже калорійних.
Тепер я знаю одне: навіть якщо моя вага і зростатиме, то це вже буде не жир, а м’язова маса. Впевнений, що тренажерного залу я ще довго не покину. Крім усього, там я познайомився з багатьма чудовими та цікавими людьми, які стали мені дорогими.
Усім бажаю здоров’я та дотримуватися здорового способу життя. Коли будуть здоровими наші громадяни, то буде здоровою і Україна!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
До вашої уваги також текст, після якого вам захочеться встати з крісла.
