У народі кажуть: час лікує. Але чи справді в такій трагічній ситуації, коли ми втрачаємо дуже близьку нам людину, лікує саме час? Що допомагає пережити втрату й жити далі? Пояснює психологиня Ольга Колеснікова-Чмель, травмотерапевтка.
— Пані Олю, які етапи переживання втрати ви б виокремили і що порадите робити на кожному з них?
— Спершу — етап шоку, коли людина може мало говорити, перебуває у певному онімінні. Рідні чи друзі в цей час можуть її обійняти, піклуватись про неї, просто бути поруч.
Наступний етап — несприйняття факту смерті, коли людина може істерити, кричати, відмовлятись вірити в те, що сталось. Цю істерику варто витримати, але не радити особі взяти себе в руки. На третій — гострій стадії переживання горя — людина має потребу виговоритись, згадати померлого. Тоді потрібно максимально бути з особою, переглядати разом відео, фото, розмовляти.
Пережити всі емоції, які вируватимуть на цих стадіях, важливо для того, щоб відпустити померлого. Коли людина у період переживання втрати вживає багато спиртного чи вдається до гіпнозу, то належного горювання так і не відбувається. У моїй практиці були пацієнти, яким близькі порадили піти на гіпноз наступного дня після звістки про смерть. Потім доводилось виводити людину з важкого стану заблокованих емоцій.
— Що відбувається далі — після перших трьох стадій переживання?
— Людина сумує, але фокус зі свого болю перемикається на відчуття вдячності за те, що особа, яка померла, була в її житті. Наприклад, думає: “Як добре, що ти був (-ла) зі мною та подарував (-ла) стільки радості”. А далі зазвичай особа приймає, що вона не вічна, як і той близький, хто помер.
— Який період при втраті найважчий?
— Найскладніше пережити третю стадію — вибуху емоцій та гострого горя. Це можна порівняти з моментом, коли людина після шоку помічає, що втратила кінцівку...
Це можна порівняти з моментом, коли людина після шоку помічає, що втратила кінцівку...
— Коли людина після втрати може будувати нові стосунки?
— Якщо людина за рік після втрати будує нові стосунки — це в межах норми. Адже любити — це також і вміти відпустити.
— Чого не радите казати людині, яка переживає втрату?
— Слова “не плач”, “все мине”, “не думай про це” — неправильні, адже, прислухаючись до них, людина перейде до ускладненої реакції втрати. У такій ситуації можливі депресія, генералізований тривожний розлад, фобії (людина не спить уночі, бачить померлого).
— А як щодо речей померлого — варто їх залишати чи ні?
— Зазвичай залишають лише деякі речі на пам’ять. Зберігання дуже багатьох речей померлого може свідчити про бажання прив’язатись до цієї людини.
— Які ознаки того, що людині не вдалось впоратись із відчуттям втрати?
— Тривожні симптоми — глибока пригніченість, соматична слабкість у тілі, втрата інтересу до того, що раніше приносило задоволення, безсоння чи надмірна сонливість, втрата апетиту, соціальна дезінтеграція. Це може свідчити про втрату сенсу життя. Якщо минуло 6 — 12 місяців і підтримка рідних, робота, хобі не допомогли, потрібно звертатись по спеціалізовану допомогу.
— Нерідко після втрати люди відчувають провину — за колишні образи, за те, що щось не встигли зробити, сказати. Як впоратись із цим?
— У психотерапії є метод написання листів — потрібно виплакати свій біль, описати всі відчуття на папері. А потім людина приходить до того, що може любити людину й після смерті.
— Які ще поради можете дати тим, хто переживає таке горе?
— Якщо смерть була раптовою, то важливо дізнатись якомога більше інформації, як усе відбулось. Адже мозок хоче знати подробиці. Так людині буде легше прийняти цей факт, примиритись із ним.
Назагал потрібно плакати та сумувати, коли хочеться, але разом із тим не закриватись, залишатись включеними у соціальний потік: ходити на роботу, возити дітей в школу тощо.
Після втрати (особливо раптової) перед людиною стоять три завдання — нові стосунки з померлою людиною (тобто відпустити її) та нові стосунки зі собою (нова ідентичність) і зі світом. Стикання зі смертю — це перехід на більш свідому та зрілу позицію у житті.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як утекти від Альцгеймера
