Одна з найпоширеніших сьогодні порад — не торкатись обличчя руками. Про причини говорити не будемо, адже про них уже сказано чимало. А от про те, чому цю, здавалось би, просту рекомендацію часто важко виконати — розповім з біологічної точки зору.
Думаю, ось така ситуація знайома багатьом: страшенно чухається ніс чи, наприклад, щока й у вас немає змоги доторкнутись до обличчя, бо зайняті чи брудні руки, а потім, щойно вдається таки почухати шкіру, з’являється приємне відчуття полегшення та навіть задоволення. Або ще приклад — починає чухатись якась ділянка тіла, наприклад, після укусу комахи, і ви спочатку не торкаєтесь до ураженого місця, а потім таки "зриваєтесь" і починаєте чухати, шкрябати й не можете спинитись, бо здається, що тільки-но ви припините цей рух — світ стане нестерпним. Або ж хтось потер обличчя поряд із вами, і ви не зчулись, як зробили те саме. Усе це має свої логічні пояснення.
Чухання обличчя, як і зайві доторки до тіла, “заразні” майже як позіхання.
Дряпання і чухання шкіри — це сукупність механізмів, що початково були спрямовані природою на те, аби позбутись джерела подразнення: механічно видалити причину та зняти відмерлий шар клітин й активувати регенерацію. “Заразність” чухання у первісних людей могла бути пов’язаною з необхідністю поширити сигнал про певну небезпеку (наприклад атаку комах) у племені.
Чому ж чухання може так подобатись та чому часто так важко зупинитись? У цьому процесі, виявляється, беруть участь такі системи у мозку, що залучають передачу нейромедіаторів: гама-аміно масляної кислоти, серотоніну та дофаміну. І саме серотонін дає відчуття полегшення після того, як ви все ж дістались до носа і почухали його. А дофамін відповідає за нав’язливість цього бажання та виникнення певного звикання до чухання. Особливості роботи цих систем мозку в різних людей можуть дещо відрізнятись, у тому числі генетично, тож різні люди мають різну схильність до патологічного розшкрябування шкіри.
У час, коли зайвий раз торкатись обличчя не рекомендується, раджу менше дивитись на тих, хто це робить, і менше про це думати. І ще одна порада: не ставте собі ультиматумів, адже підступні дофамінові механізми зроблять усе навпаки — й єдине чого ви хотітимете після жорсткої заборони — це саме почухати лоба!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
