44-літня Павліна Шимбір уже десять років — на заробітках в Італії. Там жінка і захворіла на коронавірус. Українка має цукровий діабет, а тому в групі ризику летальності від COVID-19. Італійські медики запропонували їй експериментальне лікування — нову методику розробив місцевий професор на основі схеми лікування ревматоїдного артриту. Павлина, на свій страх та ризик, погодилася — і одужала! Жінка розповіла читачам “Експресу” про пережите.
“Я живу в місті Медічина, що в регіоні Емілія-Романья, — каже Павліна. — Наприкінці лютого в нас уже була критична ситуація із хворими на СОVID-19, у місті патрулювали військові та поліція, майже в кожному домі були інфіковані. Я ще мусила вийти на роботу в розважальний центр, де працюю касиркою, — він уже був закритий на карантин, але належало провести ревізію та прибрати... Ймовірно, десь там і заразилася коронавірусом. Мій організм ослаблений через цукровий діабет, з яким живу вже три роки. Тож я — у групі ризику.
Одного вечора в мене почалася лихоманка, температура трималася на позначці 37,2 градуса. Я зателефонувала сімейному лікареві. Вона дала деякі рекомендації. Я виконувала їх, але легше не ставало”.
Жінка пригадує: на четверту добу не змогла підвестися із ліжка, пропали відчуття смаку та апетит, тіло боліло так, що не могла до нього доторкнутись.
“Зі мною контактували медики, які опікуються такою категорією хворих, — каже жінка. — Кожні дві години я міряла температуру і передавала їм показники. Коли дійшло до 38,8 градуса, а дихати стало нестерпно важко, сімейна лікарка скерувала за мною бригаду швидкої допомоги.
Медики зайшли до мене додому в захисних костюмах, забрали до лікарні, що за 17 кілометрів від Медічини. Провели тест, взявши із рота та носа мазок. Результат на СОVID-19 виявився позитивним...”
Дихати ставало щораз важче. Під’єднати хвору до апарата штучної вентиляції легень не могли, бо всі вони були зайняті. Тому українку відправили до лікарні у Болонью. “Чула, як медики вирішували мою долю, — каже жінка. — Близько години вони дискутували, чи варто взагалі мене рятувати, бо сумнівалися, що з таким високим показником рівня цукру я виживу. Дехто казав, що краще надати невідкладну допомогу іншій людині, яка має більше шансів. І все-таки вирішили спробувати рятувати мене. Я лежала і молилась... Медики повідомили, що лікування проводитимуть за експериментальною методикою. Я кивнула головою — згодна”.
На апараті штучної вентиляції легень жінка перебувала 56 годин. Що тоді з нею діялося — не пам’ятає. “Коли прийшла до тями, була під кисневою маскою. Не повірите, але після першого самостійного подиху я заплакала від щастя! — каже Павліна. — Після того медики розпочали експериментальне лікування”.
На апараті штучної вентиляції легень жінка перебувала 56 годин.
У групі було восьмеро пацієнтів, Павліна — єдина українка. Щодня через крапельниці їй вводили антибіотики десятків різних видів, препарати для розрідження крові, проти холестерину, інсулін. А двічі за час лікування — новітні антивірусні засоби, які розробив італійський професор.
“Уже через три дні відчула покращення, — каже українка. — Щоправда, через велику дозу ліків почалась алергія — у роті все вкрилося ранами, полущилась шкіра на кінцівках. Їсти дуже хотілося, біль у шлунку був такий, що важко передати. Та їсти я не могла, пила тільки теплу воду через трубочку”.
Коли в сім’ї Павліни Шимбір в Україні дізнались про хворобу жінки, запанікували.
“Та мій 12-річний син заявив, що його мама і не з таких халеп виходила здоровою й щасливою, тож бойовий дух піднявся”, — усміхається жінка. Вона каже, що кожного дня спілкувалася з рідними та друзями. Вони часто повторювали, що Павліна — сильна, а тому все погане здолає.
“Лікарі також наголошували, що одужання залежить і від емоційного стану. Коли ти смієшся, казали, легені насичуються киснем, — розповідає жінка. — Я бачила, що моїй сусідці у палаті ставало краще — а вона постійно була на зв’язку з ріднею в Канаді. А ось з іншою пацієнткою конфліктував чоловік — сердився, що занедужала. То цій жінці стало гірше, її перевели назад у реанімацію”.
Днями Павліну Шимбір виписали зі шпиталю. Перед тим зробили аналіз крові, МРТ, інші дослідження. Коронавірусу в організмі не виявили.
“Лікарі вітали мене, а я їх, — мовить Павліна. — Дали сертифікат, що я пройшла експериментальне лікування. Якщо той антивірусний препарат виявиться справді ефективним — у квітні його можуть запатентувати та запустити у масове виробництво. Додому мене відвезли швидкою допомогою. Двічі на тиждень забиратимуть на денний стаціонар — маю пройти курс спеціальної дихальної гімнастики. Я вдячна лікарям за мій порятунок. І вірю, що незабаром ми подолаємо цю страшну недугу!”
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також прості правила користування маскою, які варто знати кожному