25-річна веслувальниця Людмила Бабак стала найкращою на дистанції 3,4 кілометра, а потім найшвидше серед усіх подолала відстань 15,4 кілометра. Тепер у спортсменки 6 золотих медалей чемпіонатів світу та 7 нагород найвищого гатунку на чемпіонатах Європи.
“Перемоги в Данії — найважливіші в моїй кар’єрі, бо на цьому турнірі я мала аж три завдання — добре виступити, прославляти Україну в час війни та доносити іноземцям правду про те, що в нас коїться, — розповідає Людмила Бабак. — Рада, що змогла впоратися з усіма цими завданнями. Мені вдалося показати всім, що Україна — нація сильних та незламних людей”.
За словами Людмили Бабак, до чемпіонату Європи вона готувалася у Португалії, долаючи на каное по 30 кілометрів на день. “27 лютого ми повинні були повернутися із турецького тренувального збору до України, але через російський напад залишилися за кордоном, тож і тренуюся тепер тут, — каже семиразова чемпіонка Європи. — Важко даються і тренування, і змагання, думками ти все одно в Україні”.
Росія окупувала Енергодар — рідне місто спортсменки. “Мій наставник Сергій Сніжко залишився в Енергодарі й не може вибратися з окупації, адже це вкрай небезпечно, — каже 25-річна спортсменка. — Мені важко без тренера, бо за багато років співпраці дуже до нього звикла. Важливо, щоб наставник перебував поруч, контролював весь процес. Так, я підтримую зв’язок із Сергієм, але не щодня. Він відправляє мені програму підготовки, але така форма співпраці, на мою думку, дає мені лише 60 відсотків від того, що могла б отримати в разі присутності тренера поруч”.
“Якби я був поряд, то Людмила показала би ще кращий результат, — впевнений Сергій Сніжко. — На жаль, перебуваю в окупації. В Енергодарі з кожним днем ситуація важча. Тепер частіше чутно стрілянину та вибухи, місцеві сидять без роботи, на вулицях висять російські прапори, а кремлівська пропаганда неабияк промиває усім мізки”.
В окупованому місті залишилися також батьки спортсменки. “Нині життя у моєму місті дуже важке, — розповідає чемпіонка. — Ціни на продукти зросли, рівень безробіття зашкалює. Та найскладніше — психологічно, бо люди не знають, чи настане завтра. Люди чекають на звільнення Збройними силами України”.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як в Україні карають ухилянтів?
