...При вході бачу дівчаток із хустками на голові. Одній на вигляд 8 — 9 років, іншій — 12 — 13. Обидві без волосся. “Онкологія не обирає”, — думаю, ледь стримуючи сльози. У цю хвилину дівчатка заливаються сміхом. На душі стає тепло-тепло: і тут, у лікарні, діти залишаються дітьми.
Національна дитяча спеціалізована лікарня МОЗ України — така її офіційна назва. “Охматдит” — скорочення від слів “охорона материнства і дитинства”. Сюди їдуть з усієї України. Щороку тут рятують приблизно 20 тисяч маленьких пацієнтів.
На території — старий шестиповерховий корпус і новий, зведення якого почали ще в 2011 році. Будівництво декілька разів заморожували. У 2017 році першу чергу здали в експлуатацію. Тепер тут працюють відділення ультразвукової, променевої та магнітно-резонансної діагностики та відділення променевої терапії.
Прямую у старий корпус, де найбільше пацієнтів. На третьому поверсі, у відділенні ортопедії та травматології, щороку лікують понад тисячу дітей із різними травмами і патологіями, виконують понад 600 операцій: графік планових розписаний на пів року. У стаціонарі — 40 ліжок для пацієнтів.
Разом із Власієм Пилипком, лікарем відділення, заходимо в одну з палат. Щирою усмішкою нас зустрічає 12-річна Віка з Тернополя. У дівчинки від народження дуже важка патологія — артрогрипоз (викликає гіпотрофію м’язів, ураження спинного мозку та суглобів), уражені всі структури нижніх кінцівок. Два тижні тому їй зробили операцію на ступнях.
“Ми тут ростемо, — ділиться мама Віки. — В “Охматдиті” уже 14 раз лежимо, це 11-та операція. Перед нею мали дворічну перерву в лікуванні — чекали, поки донька підросте. Ця стопа була ідеальною, але вже “скрутилася”. Щойно вилікуємо одну, беремося за іншу”.
Сусід Віки — 8-річний хлопчик, та лікарі називають його Тимур Миколайович. Він мав політравму — відкритий перелом таза, гомілки, інші численні ушкодження. Хлопчикові встановили апарат зовнішньої фіксації.
“Ми потрапили у страшну ДТП, — згадує мама Тимура. — Я щаслива, що мою дитину врятували. Сьогодні приїхали на контрольне обстеження, бо, може, треба щось підкоригувати. Із цим апаратом син уже ходить, у нас більше не ліжковий режим!”
“Найчастіше ми працюємо з політравмами, множинними ураженнями опорно-рухового апарату і вродженими патологіями, — каже Олексій Бебешко, завідувач відділення. — Чи не єдині в Україні лікуємо складні сколіотичні деформації хребта — хірургічним шляхом. Працюємо і з вадами розвитку грудної клітки. Проводимо операції артроскопії (на колінному суглобі) — такі дітям роблять лише у нас”.
Однак з операційними є проблеми — вони не змінювалися ще з 1970-х років. “От зараз ми не можемо брати ортопедичні операції з пухлинами, — каже завідувач. — Бо в операційних нема комп’ютерних томографів. Щоб під час операції прибрати пухлину, доведеться дитину з операційної під наркозом спустити на перший поверх, там зробити скринінг. Якщо залишки утворення ще є — повертати догори і продовжувати видалення. У новому корпусі всі ці потреби враховано. Тож не можемо дочекатись його відкриття”.
ШЛУНОК ПРИМАГНІТИВСЯ ДО КИШКІВНИКА
У відділенні діагностики надають невідкладну допомогу дітям, що обпеклися або щось випадково проковтнули. Деталі від іграшок, монети, шпильки, сережки й ланцюжки, — завідувачка відділення Ірина Коломієць розповідає, що за роки роботи видалила понад 1500 сторонніх тіл: “Через наше відділення щороку проходить приблизно 4000 дітей, працюємо навіть із найменшими — недоношеними, яким не можуть допомогти в інших клініках через відсутність обладнання".
У цій коробочці медики зберігають усе, що не вийшло з дихальних шляхів і кишечників малечі природнім шляхом.
“Побачити” те, що треба витягнути, допомагає ендоскоп. Магніти видобувають за допомогою спеціального кошика. У цей час дитина перебуває під наркозом, підключена до апарата штучного дихання.
“А якось був пацієнт, який проковтнув два магніти, а за декілька годин — ще два. Вони поступово спускалися вниз. Шлунок і кишківник примагнітилися і на контактах, де вони з’єдналися, утворилися дірки. Зарадити змогли тільки хірургічно”, — каже лікарка Людмила Трембач.
Витягнуті “сувеніри” тут зберігають в окремій коробочці.
“Із 2015-го по 2017 рік до нас потрапили 698 дітей із опіками стравоходу, шлунка і дванадцятипалої кишки, — каже лікарка Яна Кравченко. — Переважно таке трапляється, коли вони, так би мовити, пробують на смак побутову хімію — засоби для прання, миття поверхонь тощо. І мова не лише про малюків. Привозять до нас і 12 — 15-річних пацієнтів, які отримують опіки, бо батьки наливають у пляшки з-під води агресивні хімічні речовини і не маркують їх”.
Після таких опіків дуже тривале лікування. Багато пацієнтів не можуть навіть слину ковтнути, адже стравохід зарубцьовується і стає дуже вузьким. Вони не здатні їсти ротом, тому в шлунку їм роблять спеціальний отвір і через трубочку годують. Буває, що за добу привозять і чотирьох таких пацієнтів.
ДІТИ, АЛКОГОЛЬ, НАРКОТИКИ
Тим часом у відділенні інтенсивної та еферентної терапії гострих інтоксикацій працюють із гострими отруєннями і тяжким перебігом хвороб, що супроводжуються розвитком ендотоксикозу (накопичення в організмі токсичних речовин). За рік через відділення проходить приблизно тисяча пацієнтів.
“Торік мали 436 дітей із отруєнням алкоголем і наркотиками, — каже Олександр Урин, завідувач відділення. — Багато суїцидальних спроб отруєння. Наймолодшому пацієнтові, що хотів накласти на себе руки, ледве виповнилося вісім років! Також до нас потрапляють діти з онкогематології — через ускладнення на тлі хіміотерапії їм треба заміщати функцію нирок, робити діаліз”.
Заходимо у палату, де п’ятеро діток проходять плазмаферез. Це процедура виведення, обробки і повернення (або обміну) плазми крові чи її компонентів. Виконують її поза організмом за допомогою спеціальних апаратів. Найменшому пацієнтові — декілька місяців, найстаршому — 10 років. Вони лежать на високих ліжках, зусібіч обвішані трубками, позаду — прилади з моніторами. Деякі діти сплять, інші — мовчки дивляться у стелю.
Схожа атмосфера й у іншій палаті, де проводять гемодіаліз — позаниркове очищення крові. Тут троє діток віком від восьми до 12 років. На відвідувачів не зважають... Діти, яким потрібна ця процедура, навідуються до лікарні тричі на тиждень. Проводять тут по 4 — 5 годин. Хтось спить, хтось читає чи бавиться гаджетами.
А ПРАЦЮВАТИ ХТО БУДЕ?
“Ми — чи не єдина дитяча лікарня в Україні, яка працює за західним зразком: коли за “швидкою” до нас надходить пацієнт, його відразу зустрічають профільні лікарі, навіть уночі є змога зробити аналізи, УЗД, комп’ютерну томографію, — розповідає Юрій Довбня, заступник головного лікаря з медичних питань. — Але відчуваємо шалений брак кадрів.
Левова частка молодшого і середнього медперсоналу — не кияни, орендують житло. На прожиття грошей майже не залишається, бо ж зарплати мізерні: у медсестер 5 тисяч гривень, у лікарів — 8 тисяч. Маємо дуже велику надію на медичну реформу та автономізацію медзакладів. Бо лікувати дітей уміємо. І хочемо рятувати життя, але й гідної зарплати — теж”.
Читайте також про те, чи змушують до щеплень за кордоном
