"Кіно, радіо і грамофон отримали потужного конкурента — телевізора. Британський винахідник Джон Логі Берд займається популяризацією нового апарата, який може стати таким самим предметом повсякденного життя, як грамофон і бездротовий зв'язок", — писала у липні 1926 року віденська газета Neue Freie Presse.
Свої перші телевізійні експерименти шотландець Джон Берд розпочав у 1920-х роках і невдовзі продемонстрував результат інженерних пошуків — механічну телевізійну систему, здатну передавати і відображати рухомі зображення. Щоправда, система відтворювала лише силуети об'єктів, які знімались камерою.
Містер Берд і його новий 250-ватний телепередавач. Die Bühne, 1926 рік
"Берд досягнув трансляції з використанням телефонних ліній між Лондоном і Глазго і бездротового зв’язку між Лондоном і Нью-Йорком. Кілька тижнів тому на борту судна Cunard Line, яке перебувало у відкритому морі на відстані 1500 миль від берега, головний інженер Бейрда за допомогою цього пристрою зміг побачити свою наречену, яка спілкувалася в закритому залі у Лондоні з іншими людьми", — описувала можливості нового пристрою віденська газета.
Прийом зображення на телевізор. Die Bühne, 1926 рік
Телевізійні трансляції спершу лякали людей, які не розуміли природу передачі зображення на відстань. Диво техніки порівнювали із магічним дзеркалом, яке дозволяло заглянути в будь-який закуток світу. Винахідник телевізора заспокоював людей через пресу, що всі трансляції можна вести лише із приміщення перед камерою, такої собі телестудії, а проникати крізь стіни телевізійний апарат не може, відтак право на приватне життя не буде порушене.
Як повідомляла газета Neues Wiener Journal, у 1928 році телекомпанія Берда отримала дві ліцензії на трансляцію зображень. "Наразі ведеться підготовча робота для забезпечення віддаленого прийому зображень всім, хто має необхідні телеприймачі. Передача сигналу здійснюється на хвилі 200 метрів", — інформувало видання.
У серпні 1928 року один із нью-йоркських готелів вирішив обладнати всі номери телевізійними приймачами. "Установка складається з трьох частин: радіоприймача, короткохвильового апарата і власне телевізора Берда об'ємом 1 х 1,25 м. Попередні експерименти довели, що зображення добре приймається", — повідомляла Illustrierte Technik für Jedermann.
Джон Берд у власній телестудії. Die Bühne, 1926 рік
До вересня 1928 року виробництво телеприймачів Берда стало масовим.
"Потрібний для прийому сигналу радіотелевізор обійдеться в 25 фунтів (за нинішніми цінами це приблизно 1500 доларів, - авт.) і буде у гарній упаковці. Апарат потрібно лише підключити до радіоуправління і, крім програм, які можна почути, можна буде також приймати рухомі зображення. Телевізор є винаходом інженера Берда, винахідник працює над подальшим вдосконаленням свого апарату, тож із часом сцени і театральні вистави можна буде не тільки почути, але й побачити”, — писала тогочасна газета Arbeiterwille.
У 1927 році Джон Берд також винайшов першу у світі систему відеозапису, яка записувала сигнал на 10-дюймовому восковому диску. Таким чином він відкрив шлях для прямих телетрансляцій та показу на телеекрані раніше записаних програм.
"Наслідки цього винаходу важко переоцінити, адже тепер телевізійне мовлення можна акумулювати і зберігати як грамофонні платівки. Якби відеофон Берда було винайдено раніше, то сьогодні ми не тільки чули би голос померлого Карузо, але й бачили живий образ співака, як у магічному дзеркалі зі старих казок", — зазначала у 1928 році газета Neue Freie Presse.
Дізнайтеся також, як понад сто років тому фільм про жорстокого злочинця вразив Європу.
