Кримінальні хроніки минулого: зухвала втеча убивці графа Потоцького

На початку ХХ століття український студент Мирослав Січинський був чи не найвідомішим в'язнем країни.

Кримінальні хроніки минулого: зухвала втеча убивці графа Потоцького

За скоєне у Львові зухвале вбивство намісника Галичини графа Анджея Потоцького  21-річного парубка засудили до смертної кари, пише газета Експрес. Лише після клопотання про помилування, яке надійшло від удови, цісар Франц Йосиф замінив страту на 20 років ув’язнення.

Відбувати покарання Січинського відправили до сусіднього Станиславова (тепер — Івано-Франківськ), де недавно  була збудована супернадійна в’язниця "Діброва". Однак за високими, чотириметровими мурами, які огороджували тюрму, він відбув лише трохи більше двох років.

11 листопада 1911 року на перших шпальтах віденських та львівських газет з’явилося сенсаційне повідомлення про  втечу в’язня, за котрим якнайпильніше наглядали.

Загадкове зникнення Мирослава Січинського виявив о шостій годині  ранку охоронець, який розносив в’язням сніданок. На нарах була змотана з покривала "лялька" — виглядало так, ніби  в’язень спить накритий з головою. Завдяки такій хитрості під час нічних обходів жоден зі сторожів, заглядаючи у вічко дверей до камери, нічого не помітив.

Того ж дня, запідозривши у змові з утікачем, заарештували чотирьох охоронців "Діброви", які тої ночі вартували в коридорах та на брамах в’язниці. В одного з них — 44 річного Яна Нуди — під час обшуку вдома виявили приватне листування з Мирославом Січинським, з якого можна було зробити висновок про фінансові стосунки охоронця з в’язнем. Згадувалася й сума — 500 корон (приблизно 50 000 гривень за сучасними мірками).

Згодом дружина затриманого Нуди підтвердила на допиті у слідчого, що її чоловік отримав за втечу Січинського півтисячі корон. Це зізнання жінка могла зробити або під тиском, або на зло чоловікові, який через її марнотратство свого часу навіть звертався до суду з проханням взяти дружину під поліційний нагляд...

За версією слідства, яку в "Кур’єрі львівському" озвучив прокурор Гінц, саме Нуда відімкнув двері камери Січинського викраденим в іншого охоронця ключем, непомітно провів в’язня тюремними коридорами з другого поверху до закапелка під сходами, де той перевдягнувся в мундир вартового і почепив собі вуса. Усіх  засуджених у цій тюрмі змушували голитися, тож вусатий чоловік в уніформі охоронця не викликав підозри у варти.  Січинський, опинившись на волі, пройшов короткою дорогою через парк і розчинився на темних вулицях міста. Свідки бачили неподалік в’язниці запряжену бричку, яка поїхала до приміських Опришівців, а також автомобіль, що швидко рухався в напрямку Угорщини...

Слідчі розуміли, що самотужки Нуда не впорався б із цією справою, але достатніх доказів причетності інших охоронців не знаходили. Врешті у напарники йому "призначили" Ізидора Тарнавського, тюремника із 22-річним стажем, який вартував тієї ночі на брамі центральної будівлі в'язниці. За сприяння у втечі обох охоронців засудили до ув'язнення, обтяженого пісним харчуванням, твердим ліжком і темницею. Нуді дали чотири роки, Тарнавський — три. Однак ті, хто доклався набагато  більше до втечі Січинського, залишалися на волі. Хоч дехто з них під час слідства таки потрапляв до рук правоохоронців.

Зокрема, майже одразу після втечі був затриманий вартовий Василь Черевко, що, як згодом стало відомо з опублікованих аж в Австралії спогадів утікача, зробив у милі зліпок ключа від камери Січинського та виготовив його дублікат.

Через тиждень після втечі поліція також затримала станиславівського лікаря Романа Яросевича, одного з небагатьох місцевих автовласників, та львівського студента правника Дмитра Вітовського (майбутнього керівника Листопадового чину 1918 року та держсекретаря військових справ ЗУНР. — Авт.), яких запідозрили у тому, що автомобілем вивезли Січинського за межі міста й допомогли переправитися через кордон. Однак за браком доказів та завдяки втручанню українських політиків, зокрема виступу у Відні посла Романа Вітика (майбутнього міністра у галицьких справах УНР. — Авт.), після ночі у слідчому арешті підозрюваних відпустили...

А тимчасом як охоронці “Діброви” відповідали за скандальну втечу перед судом, Мирослав Січинський уже перебував далеко за кордоном. Із фальшивим паспортом він спершу перебрався до Німеччини, звідти — у Швецію, а в 1914 році дістався США.  Тоді галицька преса повідомила про місцеперебування вбивці намісника.

І тільки через півстоліття, у 1967 році, перебуваючи в Парижі, 80-річний Мирослав Січинський в одному з інтерв’ю назвав ім’я охоронця, який посприяв його втечі. Це — Семен Пилипчук. Разом зі згаданим Василем Черевком він невдовзі звільнився зі служби в тюремній охороні та емігрував до Канади, провівши у Вінніпезі решту життя без зайвого галасу довкола своєї персони.

Автор: Богдан Скаврон

додати коментар

ГОЛОВНІ НОВИНИ

21.11.2018
:
20.11.2018
показати більше