На початку ХХ століття у портових містах півдня Франції спеціальні курильні опіуму були так само поширені, як нинішні заклади для любителів кальяну.
Переважно це були напівлегальні заклади, які часом маскувалися під респектабельні салони та мистецькі клуби. Передпокій у них займали дивани зі столиками із кавою, алкогольними напоями та сигарами, але в таємній кімнаті була прихована "опійна печера", як називала місця збору курців опію тогочасна преса.
"На деяких крамницях висять великі знаки, які запрошують на "свіжий чай". Тут, сказавши умовні слова, можна отримати бажаний опій", — так у 1913 році газета Neues Wiener Journal описувала поширення опіуму у французькому місті Тулоні.
В одній із "опійних печер".
Moderne illustrierte Zeitung für Reise und Sport, 1913 рік.
Як повідомляли тогочасні газетярі, "опіумні печери" тоді були різного штибу — від справжніх притонів у трущобах, в яких на брудних килимках лежали у напівзабутті жертви дешевого опію, до розкішно прибраних залів із дбайливою обслугою. Якщо вхід до звичайних курилень опіуму коштував відвідувачеві 5-10 франків, то стати членом елітного клубу вартувало 500 франків на місяць.
"Кімната для паління опіуму елегантно оформлена. Її стіни красиво обшиті, важкі килими покривають підлогу, дорогоцінні штори на вікнах забезпечують тьмяне світло, красиво одягнені дівчата приносять цінний посуд для куріння, трубки, трохи опіуму, тліє вугілля в тазі. Курці опію, які прийшли раніше, вже перебувають на початку марень, їхні очі неприродно збільшені, вони бурмочуть щось незрозуміле, блаженна посмішка розпливається навколо рота, нарешті вони відхиляються назад, і трубку опію виймають у них з рук", — розповідала про одне з таких місць тогочасна австрійська газета.
Кімната для поважних курців опіуму.
Moderne illustrierte Zeitung für Reise und Sport, 1913 рік.
Опіум набув особливого поширення серед офіцерів військово-морського флоту, його вживання стало соціальною проблемою для багатьох європейських країн. Великого резонансу у той час набуло зізнання лейтенанта військово-морського флоту Франції, який подав у відставку через свою залежність від опіуму. "Я кидаю роботу, яку люблю всією душею, руйную своє майбутнє і своє життя, тому що я бачу, що довірені мені люди вже не в безпеці, я перестаю бути їхнім лідером, бо палю опій", — цитували слова офіцера тогочасні видання.
Поширення опійної наркоманії в портових містах було зумовлене тим, що саме сюди цей товар прибував з Індокитаю, де його виготовленням та продажем займалася урядова монополія. За даними, які опублікувала газета Kuryer Lwowski, у 1904-1908 роках Франція офіційно закуповувала 120 тонн опію щорічно. "Наведені вище цифри стосуються лише урядової монополії, кількість опію, виготовленого таємно та завезеного контрабандою, приблизно дорівнює такій же кількості", — зауважили газетярі.
Треба зауважити, що тогочасне суспільство не відразу розпізнало загрозу, яку несе опій. Довший час препарати з наркотичними речовинами використовувалися для приготування ліків та навіть тонізуючих напоїв і солодощів.
"При правильному використанні опій приносить велике благословення, але в якості наркотичного засобу створює більше нещасть, ніж будь-які інші ліки. У низьких дозах опій має заспокійливу, знеболюючу та спазмолітичну, потогінну дію, викликає сон. Але у більших дозах він виснажує нерви, заплутує розум і спричинює стійкий сон, часто наповнений мареннями", — писала австрійська газета Dillinger's Reisezeitung.
Спалення урожаю незаконних опійних плантацій у Китаї.
Illustrierte Kronen Zeitung, 1912 рік.
23 січня 1912 року було укладено перший багатосторонній міжнародний договір стосовно обігу наркотиків. У Гаазі (Нідерланди) прийняли Міжнародну конвенцію щодо опію, яку підписали представники 12 держав: Англії, Італії, Китаю, Нідерландів, Німеччини, Персії, Португалії, Росії, Сіаму, США, Франції та Японії.
Учасники Конвенції зобов'язалися прийняти у своїх країнах відповідні законодавчі акти, спрямовані на здійснення контролю над виробництвом та розповсюдженням опіуму-сирцю і обмеження кількості міст, станцій та портів, через які було дозволено здійснювати експорт або імпорт опіуму. Але такі заходи протидії поширенню наркотиків не відразу принесли свій ефект. "Хоча закон забороняє ввезення та продаж опіуму, гашишу та інших наркотичних речовин, він безсильний проти контрабанди, та таємного куріння в домашніх умовах", — відзначала у 1913 році газета Kuryer Lwowski.
Дізнайтеся також про перший в історії кіносеанс, який зібрав 35 глядачів, а його організатори заробили всього 5 франків.
