...25 травня 1926 року приблизно о третій годині дня на розі вулиці Расін і бульвару Сен-Мішель у Латинському кварталі в центрі Парижа пролунали сім пострілів із револьвера. Жертвою нападу став 47-річний Симон Петлюра — голова Директорії УНР, головний отаман українського війська, що після поразки визвольних змагань емігрував до Франції. Через дві години він помер у лікарні.
“У фатальний для нього день він був сам, без дружини, оскільки вона була хвора. Коли Петлюра проходив через парк після обіду, до нього підійшов невідомий і спитав: “Ти Петлюра?” — “Так, Петлюра”. “Ну, тоді захищайся”, — сказавши це, невідомий вистрелив в отамана, який упав, після чого незнайомець випустив ще 4 — 5 куль. Петлюра тільки встиг сказати: “Заради Бога, досить”. Убивця був відразу схоплений натовпом, його стали бити і, напевно, вбили би, якби не нагодилася поліція”, — так описане вбивство Петлюри у таємному документі іноземного відділу ДПУ (Державне політичне управління, попередник КДБ).
РУКА МОСКВИ
Як свідчать розсекречені архівні матеріали, радянська спецслужба, яку в Європі називали “рукою Москви”, ретельно відстежувала ситуацію після вбивства Петлюри. “В есерівських (партія соціал-революціонерів, — Ред.) паризьких колах отримали з Берліна інформацію, що там володіють документальними даними про те, що вбивство Петлюри організоване радянською владою, яка начебто надзвичайно занепокоєна появою у Польщі при владі Пілсудського — великого особистого приятеля Петлюри.
Москва очікувала пожвавлення діяльності Петлюри, підтриманого Пілсудським, для організації нового повстання проти більшовиків в Україні. Тому було вирішено вбити Петлюру”, — йшлося у повідомленні радянського агента в Парижі.
Справді, убивство Петлюри відбулося через два тижні після того, як до влади у Польщі шляхом військового перевороту знову прийшов Юзеф Пілсудський. Цей політик мав у планах створення у Східній Європі федеративної держави Міжмор’я, до якої би входили Польща, Литва, Україна і Білорусь. У союзі з Петлюрою та за сприяння Заходу такі перспективи могли стати реальністю.
ХТО Ж УБИВЦЯ?
Петлюру вбив 40-річний годинникар, емігрант з України, колишній солдат французького іноземного легіону Самуїл Шварцбард, причетність якого до радянських спецслужб досі не підтверджена. Після затримання він оголосив, що це була помста за масові єврейські погроми у 1918 — 1920 роки.
Тож уже наступного дня газети публікували спогади про жорстокість, з якою в Україні винищували єврейські родини, звинувачували Петлюру в антисемітизмі. Віденська газета Wiener Morgenzeitung у повідомленні про затримання Самуїла Шварцбарда описувала погроми в Проскурові (тепер — Хмельницький) та Жмеринці, стверджуючи, що в час, коли Петлюра очолював УНР, вбили 200 тисяч євреїв.
Усе це було вигідно радянській спецслужбі, що всіляко підтримувала міф про Петлюру-антисеміта та надавала безпосередню підтримку захисту обвинуваченого. Зокрема, адвокатом Шварцбарда був відомий комуніст Анрі Торрес, представник радянського консула у Парижі.
Можливо, Самуїл Шварцбард справді був лише фанатиком, що марив помстою, і це використав іноземний відділ ДПУ. В архівах спецслужби збереглося донесення агента про лист Шварцбарда, в якому той описує свій стан за півроку до вбивства. “Що мені робити, якщо я не здатний забути всі криваві погроми, які відбувалися у мене на очах?.. Кров десятків тисяч загиблих від Хмельницького, Гонти, Петлюри, Сохова, Зеленого, Валаховича, Денікіна та інших не дає мені спокою і тривожить мою совість... вона кличе мене стати месником”, — писав Самуїл приятелеві, докторові Темкіну в Парижі 2 листопада 1925 року.
Копію цього листа іноземний відділ ДПУ передав для використання у захисті обвинуваченого в убивстві Петлюри.
ВИРОК — НЕ ВИНЕН
Судовий процес у справі про вбивство Петлюри розпочався 18 жовтня 1927 року і викликав неабиякий міжнародний резонанс. Як повідомляла газета Neues Wiener Journal, на першому засіданні суду були присутні 97 журналістів, зокрема, зі США, СРСР, Палестини.
“Прокурор викликав не менше як 40, цивільна сторона — 60, а захисник — 100 свідків. Серед них такі відомі особистості, як професор Ейнштейн та Максим Горький”, — повідомляли газети. Під впливом поширеної дезінформації про злочини петлюрівської армії проти євреїв в очах громадськості убивця отамана перетворився на месника. Тож до зали судових засідань Шварцбард увійшов як герой. Оприлюднена інформація
на захист Петлюри, документальні свідчення про відсутність антисемітизму в його діях на чолі держави загубилися серед сотень наклепницьких публікацій. Переконати суд присяжних у їх неправдивості не вдалося: 8 із 12-ти відповіли заперечно на запитання, чи винен Самуїл Шварцбард у вбивстві.
Після звільнення з ув’язнення убивця жив у Франції, провадив літературну діяльність. У 1937 році виїхав до США, у 1938-му — до ПАР, де й помер від раптового серцевого нападу.
Радимо прочитати про те, як росіяни вербували офіцерів австрійської армії
