На тлі масштабного вторгнення росії до України Папа Римський намагається начебто “помирити” українців та росіян. Понтифік співчуває українцям, однак не каже, хто винен у розв’язанні війни. У Ватикані стверджують: Папа — пастор, а не політик. Та чи виправдання це? У цьому тексті ми розповідаємо про духівників, які ставали на захист невинно убієнних, попри загрозу життю. Їхня мужність викликає лише захват.
РЯТУВАВ ЄВРЕЇВ
Під час Другої світової війни Митрополит Андрей Шептицький дав згоду на те, аби значна кількість євреїв переховувалась у греко-католицьких монастирях і навіть у митрополичій резиденції. Хоча займатися порятунком було вкрай ризиковано, адже на кожному кроці чатували агенти німецької спецслужби.
Шептицький прямо виступав проти переслідувань євреїв у зверненнях і до вірян, і безпосередньо до нацистського керівництва. “Так, він підтримував жертв своїми пасторськими посланнями-зверненнями, — розповідає кандидат історичних наук Юрій Скіра. — Також ховав єврейських дітей. І пообіцяв рабину Єзекіїлю Левіну, що діти, передані йому під опіку, не будуть охрещеними й не стануть християнами. Проте вони, аби вижити, повинні будуть вивчити українську мову, молитви й церковні обряди.
Допомагало Шептицькому чимало людей, серед яких була сестра Йосифа Вітер, його брат отець Климентій Шептицький та інші”.
А ось одна з показових історій порятунку, яка стосувалася місії ієромонаха Марка Стека. “Наприкінці 1942 року йому доручили перевезти трамваєм єврейських дітей від собору св. Юра до Святоіванівської лаври, — каже Юрій Скіра. — Коли він лише придбав квиток, у вагон зайшов німецький офіцер. Він одразу звернув увагу на маленьких євреїв. Щоб переконатися, чи це дійсно євреї, він підійшов до них та почав говорити німецькою. Отець Марко сильно розхвилювався, адже якби діти відповіли німецькою — вони б видали себе (українські діти не володіли німецькою). Втім, малі євреї не промовили жодного слова й спокійно доїхали до кінцевої”.
ВИНОСИВ ЛЮДЕЙ З ПАЛАЮЧОЇ СИНАГОГИ
Священник УГКЦ Омелян Ковч був капеланом Української галицької армії, продовжував свою службу до останніх днів боротьби армії. Його часто бачили в гурті військових на передовій. Він казав: “Вояк на лінії фронту почувається найкраще, коли бачить там лікаря і духівника”. І додавав, що “свяченого куля так легко не бере”. Отець Омелян навіть потрапив у полон до більшовиків, але, на щастя, на одній із зупинок потяга його відпустив вартовий.
“Мій стрийко (дядько. — Ред.) у час Другої світової допомагав нужденним — продуктами, грошима. Також навідувався у сім’ї польських офіцерів, яких відправили до Сибіру, — каже племінник священника Андрій Ковч. — Їхні дружини часто питали: мовляв, як ти можеш нам допомагати, якщо наші чоловіки ще недавно проводили обшуки в твоїй домівці? Але стрийко казав, що це був його обов’язок”.
Показовим прикладом милосердя став порятунок людей з палаючого храму. “Восени 1941 року есесівці кинули бомбу у синагогу в Перемишлянах, що на Львівщині, наповнену людьми, які прийшли молитися, — каже племінник отця. — Почалася пожежа. Стрийко Омелян зі своїм сином першими прибігли на порятунок і стали виносити людей. Серед тих, кого вдалося тоді врятувати, був і рабин Белз Аарон Рокеах.
Крім того, коли у Перемишлянах створили гетто, отець неодноразово на свій страх і ризик приносив їжу, одяг та ліки євреям, а також виготовляв “арійські документи” — виписки з церковних книг про хрещення, що могли врятувати від смерті”.
За таку діяльність отця спершу ув’язнили у львівській тюрмі на Лонцького, де тривалий час катували. А тоді запроторили до концтабору “Майданек”, де він після виснажливої роботи продовжував духовно допомагати в’язням...
У 2001 році під час візиту до України Іван Павло ІІ проголосив отця Омеляна Ковча Блаженним Священномучеником.
ВРЯТУВАВ ВІД РОЗСТРІЛУ ПОНАД СОТНЮ ОДНОСЕЛЬЧАН
Отець Роман Лещишин був настоятелем храму св. Апостолів Петра і Павла у селі Рівне Любомльського повіту протягом 1933 — 1943 років.
“У період Другої світової війни він урятував від розстрілу нацистами понад сто односельців, — розповідає Юрій Фініковський, директор краєзнавчого музею. — Під час міжетнічного конфлікту поляків та українців отець закликав парафіян допомогти виїхати польським жителям села Рівне за річку Західний Буг на Холмщину.
Незважаючи на це, у серпні-вересні 1943 року польський батальйон Армії Крайової під командуванням Казиміра Філіповича неодноразово робив збройні напади на регіон. У вересні був спалений місцевий храм, а доля священника залишилась невідомою...”
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як українці зустрічають ЗСУ у звільнених селах і містах
