Ці документи ще раз нагадують про тваринну безжальність радянської влади. Розповідаємо більше про те, що у них міститься.
Нагадаємо, Микола Зеров народився у містечку Зіньків на Полтавщині в сім’ї вчителя. Він, як і батько, був педагогом, згодом — перекладачем античної поезії та професором української літератури Київського інституту народної освіти. Зеров писав незабутні сонети, став лідером модерністського літературного руху “неокласиків”. Він міг би ще довго чарувати читачів своїм словом, але око на поета поклали в НКВС.
“Миколу Зерова підозрювали в “українському буржуазному націоналізмі” та “контрреволюційній діяльності”. Його арештували у Москві 28 квітня 1935 року, — каже Інна Подорванова, працівниця Центру досліджень визвольного руху. — На одному з перших допитів Миколу Зерова змусили звітувати про вірші, які він читав на зустрічі літераторів у квартирі Максима Рильського. Зокрема, “неугодною” вважалась поезія Пантелеймона Куліша “До Кобзи”, яку тоді декламував Зеров”.
За словами дослідниці, спершу Микола Зеров тримався на допиті дуже впевнено, не визнавав своєї вини, вступав у полеміку з чекістами, навіть жартував.
“До прикладу, в документах допитів є такий момент. Слідчий НКВС питає Зерова: “А хто був з вами ще на літературному квартирнику?” Той відповідає: “У мене провали пам’яті”. Працівник НКВС каже: “Вірші Рильського, які ви читали, пам’ятаєте, а прізвища забули?” Микола Зеров каже: “Так. Нічого згадати не можу”, — цитує діалог із документації дослідниця.
Зеров не визнавав своєї провини приблизно два місяці.
“Аж раптом у червні 1935-го написав заяву, де назвав себе винним у тому, що пропагував неокласицизм, буржуазну Європу, і в тому, що працював задля відокремлення України від СРСР, — каже Інна Подорванова. — З цього можна зробити висновок, що на поета тривалий час тиснули, застосовували до нього тортури, катування і так змусили визнати свою “провину”.
На поета тривалий час тиснули, застосовували до нього тортури, катування і так змусили визнати свою “провину”.
Далі Миколу Зерова перевели до Соловецької тюрми.
“Звинувачення поета не припинялись й опісля. У довідці, що була долучена до справи Зерова, керівництво в’язниці звітувало, що Зеров дискредитує вождів партії у розмовах із українськими в’язнями, — продовжує дослідниця. — У 1937 році, як видно із архівних документів, було прийнято рішення розстріляти поета. Зробили це в урочищі Сандармох.
Утім правду про розстріл Зерова приховували. Минали роки, рідні поета хотіли знати, що з ним. Дружина Софія Лобода писала в різні установи, аби отримати хоч якусь інформацію. І аж через 21 рік після вбиства Зерова КДБ видало їй довідку, де зазначалось, що її чоловік перебував у місцях позбавлення волі до 1941 року, а потім помер від паралічу серцево-судинної системи. Подібну довідку видали рідним письменника Валер’яна Підмогильного. І лише з відкриттям архівів КДБ ми дізнались, що насправді і Зерова, і Підмогильного вбили в Сандармосі”.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про революційний укол, який змінив життя мільйонів
