Нині дедалі частіше доводиться чути застереження, що ми потроху втрачаємо наше справжнє українське Різдво. Багато традицій відходять у минуле. Святкові страви ми часто замовляємо готовими, купуємо навіть кутю! Колядників уже менше, та й ті часом не вміють усю колядку заспівати. А наші дідусі та бабусі сумовито кажуть: колись усе було зовсім не так. То, яким було наше Різдво століття тому?
Перенесімось у минуле. 6 січня, початок ХХ століття в Україні. Люди в очікуванні Різдва. Оселі дбайливо прибирають та прикрашають.
"Оздобити житло до Святвечора треба було обов’язково. На підлогу стелили сіно чи солому, які часто називали "бабою", — каже Леся Горошко-Погорецька, кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця відділу етнології сучасності Інституту народознавства НАН України. — На стіл, за яким мала зібратись уся родина, під скатертину також клали сіно, що символізувало ясла для малого Ісусика.
У деяких регіонах під стіл клали ще й леміш — частину плуга. Діти торкались босими ногами заліза — "щоб ноги були тверді, як залізо, і щоб захистити оселю від злих сил".
— А як щодо дідуха?
— Цей символ мав бути присутній на Святвечорі та залишатись на Різдво, подекуди — і до Водохреща. Виглядав дідух, як сніп пшениці чи жита. Ще під час жнив обирали перший або останній сніп, або ж найгарніший, та залишали його на дідуха. Підвішували його на горищі, аби не погнувся та миші не поїли. Господар ставив дідуха на покутті зі словами: “Дай Бог на щастя, на здоров’я, на той Святий вечір” або “Дідух до хати — біда з хати”.
— Чи були якісь вимоги до вбрання на Святвечір?
— Жінки та чоловіки у селах одягали святкові вишиванки. У гірських селах традиція сідати до столу у вишиванці зберігалась до 1940-их років. У містах на початку ХХ століття панувала мода, ближча до європейської — тож там могли вдягати вбрання, пошите з фабричних тканин.
Була також традиція вмиватись цього дня грішми. У воду кидали монети, примовляючи "аби грошей було, як води", або "щоб був здоровий, як гріш".
— Розкажіть про меню Святвечора століття тому.
— На столі мало стояти 12 страв. Це число пов’язують із 12 апостолами, 12 місяцями в році чи 12 сузір’ями. Утім насправді люди ставили на стіл стільки наїдків, скільки родина могла собі дозволити.
Головними обрядовими стравами були кутя, узвар та борщ. Решту — голубці, капусту, квасолю, вареники з різними начинками — готували залежно від вподобань сім’ї та від регіону.
— А пампушки?
— Про них, як страву Святвечора, згадки немає. Наші предки традиційно готували їх з молоком, яйцями, тож така страва не була пісною. А, як ми знаємо, меню Святвечора обов'язково мало бути пісним.
До речі, на стіл могли ставити ще свячену воду, щоправда, торішню.
— Чи був на українському столі алкоголь?
— Ні. Адже, як я уже казала, меню було пісним.
— З чого розпочиналась вечеря 6 січня?
— Спершу господар чи господиня запалювали свічку, усі ставали до молитви. Опісля — брались до куті.
— Яка символіка цієї страви?
— Це поминальна обрядова страва, її ставили для пошанування померлих родичів. Саме тому після вечері в ній залишали ложки — аби й предки могли скуштувати.
— А чи вдавались українці до ворожіння?
— Так, вони вважали, що саме на Святвечір межа між нашим світом та потойбічним потоншувалась, відтак можна було поспілкуватись із пращурами, запитати їх про майбутнє, попросити доброго врожаю. Запрошували на вечерю й міфологічних персонажів — Мороза, Вовка. Тричі просили прийти, а тоді казали: "Як зараз не прийшов, так щоб і цілий рік не приходив".
Існувало також повір’я, якщо вийти з хати у Святвечір та заглянути у вікно, побачиш померлих предків за столом.
— А чому бабусі кажуть, що слово "мак" — заборонене 6 січня?
— Вважалось, що його не можна казати, бо заведуться воші. До речі, цього дня також остерігались розхлюпувати по хаті воду, аби не заводились комахи.
— Кого запрошували в гості на Святвечір?
— Традиційно за столом збиралась лише найближча родина. Проте якщо до оселі потрапляв випадковий перехожий, то це було добрим знаком. Вважалось, що сам Бог в образі людини може прийти на вечерю.
— Які колядки виконували українці століття тому?
— "Нова радість стала", "Небо і земля нині торжествують", "Дивная новина", "Пречистая Діва по світу ходила". Це — давні колядки, які не втрачали популярності з кінця XVIII століття.
— Як відзначали саме Різдво?
— Вранці 7 січня усі йшли до храму на святкове богослужіння. Опісля — на гостину до родичів чи друзів. На Різдво уже споживали не лише пісні страви, адже до цього християни тримали 40-денний піст. Молоді люди збирались у вертепи, де розігрували сценки з народження Ісуса. Учасників вертепу обдаровували зерном, харчами, частували горілкою, могли давати гроші.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про традиційний різдвяний посуд — макітру і макогін.
