Зі шкільної програми повість “Земля” Ольги Кобилянської багатьом із нас запам’яталася моторошним сюжетом: молодший брат навмисне вбиває старшого, аби залишитися єдиним спадкоємцем батькових паїв.
В основу цієї повісті лягла реальна драма, що сталася восени 1894 року в селі Димка (тепер це Глибоцький район Чернівецької області). Прототипи героїв твору Ольги Кобилянської — сини селянина Костянтина Жижияна Михайло і Сава (у повісті “Земля” вони — Федорчуки).
Нащадки родини Жижиянів досі живуть тут, у Димці, за 25 кілометрів від Чернівців. Вирушаємо туди.
“НАШІ ЖИЖИЯНИ — ПО ВСЬОМУ СВІТУ”
Семирічна Людмила ходить по хаті і, знімаючи відео, розповідає: “Тут жив мій прадід Іван та прабабуся Параска, дід і батько. Тато мій на цій печі спав”. Людмила — праправнучка Сави Жижияна, з якого Кобилянська і написала свого Саву Федорчука.
“А отам на пошті працює правнучка Жижияна”, — вказує мені дорогу чоловік років 70-ти.
“Я — бухгалтер за освітою, та з 1989 року працюю на пошті. Дітей у нас з чоловіком немає. Живу там, де колись мешкала моя прабабуся Марія (у творі вона — Рахіра), — усміхається Родіка Іоняк і охоче розповідає про свій рід. — У Сави з Марією було двоє синів — Костянтин та Іван. Перший не мав дітей. А в Івана, мого діда, було четверо: Віоріка, Михайло, Сава і Григорій”.
У Григорія народилося п’ятеро дітей — троє дівчат і двоє хлопців, та лише Родіка залишилась жити в рідному селі, інші роз’їхалися по містах. У Сави — четверо синів і троє доньок, двоє з яких нині в Італії. У Михайла — аж восьмеро дітей, хтось живе у Латвії, хтось — у Росії. “Наші Жижияни — по всьому світу”, — усміхається Родіка.
Ми прямуємо разом до музею Ольги Кобилянської. Жінка дорогою розповідає, що любила слухати діда Івана.
“Жив у будинку біля лісу, куди завжди водили туристів, щоб показати, де вбили Михайла, — каже Родіка. — Він їм розповідав про те, як у Димці мешкала Ольга Кобилянська, як вона дружила з їхньою сім’єю. Дід був гарним господарем. Навіть коли мав слабке здоров’я, то на колінах збирав картоплю, так дбав за ту землю...”
КЛЕЙМО “БРАТОВБИВЦІ”
Іван Дан — директор музею і родич Родіки по чоловіку, показує мені стенд про сім’ю Жижиянів, коментуючи світлини.
“Марія, дружина Сави Жижияна, була звичайною жінкою. Вони мали двох синів, — розповідає. — Та, окрім того, у Сави були позашлюбні діти в сусідньому селі Опришени. Вони мали прізвище Кравчук”.
“Якось, уже після виходу повісті Ольги Кобилянської, Сава пішов на базар і зник. Прабаба Марія чекала його, а потім отримала повідомлення про еміграцію, — каже Іван Жижиян, брат Родіки. — Прадід так і не повернувся додому, ось у музеї є його свідоцтво про смерть, видане в Канаді.
Наш дід Іван їздив до нього, там навчився вести господарство, вирощувати овочі, фрукти, ягоди. А моя бабуся залишилась сама.
Пам’ятаю добре, мій тато так казав про історію, яку описала Кобилянська: “Не дуже вона правдиво писала”. Прадід Сава вже в Канаді просив нашого діда Івана про історію із землею взагалі не згадувати. Сава нікому не зізнавався, що є прототипом героя знаменитої повісті. Зрештою, це зрозуміло: адже Кобилянська описала його братовбивцем, що заради землі пішов на злочин”.
Що ж саме трапилось між Савою та Михайлом восени 1894 року?
Докладно говорити про це нащадки прототипів героїв “Землі” не хочуть. Мовляв, і сам Сава нічого не розповідав їм про ті події. Хоч його затримали правоохоронці, але за деякий час відпустили — не змогли довести провину.
Директор музею Ольги Кобилянської називає такі ймовірні версії тих подій: може, Сава скоїв злочин через те, що і він, і брат мали симпатію до однієї жінки — Марії (у повісті — Рахіри). А може, і не вбивав, а трагедія сталась через те, що Михайло зайшов у ліс, який був приватною власністю...
Коли ми з Родікою повертаємось з музею, запитую її про ту землю, за яку, згідно з твором Ольги Кобилянської, брат пішов на брата. Де вона? Жінка каже, що не знає точно, кому належали паї після смерті батьків Михайла та Сави.
Адже, коли СРСР розпався, всі землі поділили між селянами.
До речі, у Димці живе двоюрідна сестра Родіки Анна (донька рідного брата батька Родіки).
Коли я зателефонувала до Анни, то жінка запитала мене, чи я, як і Кобилянська свого часу, щось хочу написати про їхню родину. І відмовилась розповідати...
Діана КВАСНЕВСЬКА
