У війні, яку розв’язала Росія, захищають Україну та наближають нашу перемогу не лише військові, лікарі, волонтери, рятувальники — одне слово, люди, а й чотирилапі воїни. Найвідоміший, звісно, — це джек-расел-тер’єр Патрон, якого вже встигли полюбити українці та який став справжнім брендом та символом українських рятувальників. Утім Патрон — не єдиний.
У Збройних силах України, згідно зі штатом, перебувають 266 собак. Вони охороняють військові об’єкти та виявляють вибухонебезпечні предмети, перевіряють дороги, місцевість та автомобілі. Як і століття тому, службові тварини героїчно несуть службу поряд із людьми.
Бойовий пес і воїн зі списом
Один з найживописніших доказів того, що собак активно використовували у війську в античні часи, — зображення на понтійській плиті бою між кімерійською кіннотою, її бойовими собаками та грецькими гоплітами — пішими воїнами з важким озброєнням. Збереглося і зображення з гробниці Тутанхамона: поруч із колісницею собаки атакують армію сирійців.
А першим свідченням використання бойових собак у війнах, зареєстрованим у класичних джерелах, був опис битви проти кімерійців приблизно 600 року до нашої ери Аліатта з Лідії. Збереглися дані й про те, що бойових собак використовували єгиптяни, греки, перси, сармати, алани, слов’яни, брити та римляни.
В епоху пізньої античності гун Аттіла використовував у своїх походах великих бойових собак. На Далекому Сході в’єтнамський імператор ХV століття Ле Луй виростив зграю з більш ніж 100 гончаків. Наполеон також використовував собак у час своїх кампаній, здебільшого для охорони військово-морських об’єктів у Франції. Гончаки використовувалися під час громадянської війни в США для захисту, надсилання повідомлень та охорони ув’язнених.
Медбрат ультер’єр і зв’язківець йорик
Стаббі, метис тигрового бультер’єра, був псом-медбратом і талісманом 102-го піхотного полку армії США під час Першої світової війни. Стаббі рятував поранених у більш ніж 17 боях. За це йому надали звання сержанта — це єдиний випадок, коли собака був номінований на звання.
У серпні 1914 року бельгійська армія використовувала собак, щоб тягнути свої гармати “Максим” на колісних візках і поранених у возах. Для перевезення зброї використовували міцних та слухняних собак породи матен белж. У британській армії собаки використовувалися для протягування телефонних ліній або кабелів з одного місця в інше. Так, 2-кілограмовий йоркширський тер’єр на кличку Смокі майстерно прокладав телеграфний дріт через трубу діаметром від 10 до 20 сантиметрів і завдовжки 21 метр.
У 1916 році в армії Британії собак породи ердель-тер’єр почали використовувати як зв’язківців. Ердель на прізвисько Джек пробіг декілька кілометрів під прямим вогнем супротивника з повідомленням, прив’язаним до нашийника. Пес досяг штабу з розбитою щелепою, одна його лапа була повністю роздроблена. Відразу після доставки повідомлення він упав мертвим біля ніг зв’язківця.
Друга світова війна, хоч і була війною моторів, також не обійшлася без собак. Їм довелося мало не повсюдно замінювати людину. Собаки-санітари, собаки-їздові, собаки-зв’язкові, собаки-розвідники, собаки-диверсанти, собаки-мінери, собаки-слідопити, собаки-охоронці, собаки-конвоїри... І це далеко не повний перелік військових спеціальностей, де використовувалися чотирилапі помічники.
У 13-му повітряно-десантному батальйоні британської армії та в одному з підрозділів канадської 26-ї піхотної дивізії служили собаки-парашутисти. Майже всі вони були німецькими вівчарками. Під час навчальних стрибків для собак використовували парашути, призначені для спуску велосипедів. Щоб собак ще простіше було підштовхнути до стрибка, їм незадовго до цього не давали ні їжі, ні води. Інструктор набивав сумку м’ясом та стрибав з парашутом першим, за ним — зголоднілі собаки. Після приземлення собак годували — якщо, звісно, приземлення було успішним.
Найвідомішим собакою Австралії був пес на кличку Ганнер. Він чуйно попереджав господарів — персонал австралійських ВПС, про нальоти японських бомбардувальників. Шестимісячного чорно-білого келпі (австралійська вівчарська порода) знайшли зі зламаною лапкою під зруйнованою хатою поблизу військово-повітряної бази взимку 1942 року, після першої хвилі японського бомбардування. Лікарі вилікували Ганнера.
Через два дні він став безпричинно, як здавалося, скиглити й стрибати. За деякий час пролунало виття сирен. Так повторювалося протягом кількох місяців — задовго до того, як вмикалися сирени: Ганнер відчував наближення японських літаків.
Слух собаки був настільки чуйним, що він міг попередити персонал ППО про наліт на двадцять хвилин раніше, ніж літаки було видно на радарі. Причому Ганнер реагував тільки на ворожі літаки. Ганнер став членом команди військово-повітряної бази, часто спав у ліжку командира, ходив у душ із солдатами та був поряд із пілотами під час тренувань злету та посадки.
У США під час Другої світової війни, війни у Кореї та В’єтнамі собаки допомагали військовим виявляти засідки, схованки зі зброєю або ворожих розвідників, що ховалися під водою (при цьому над ватерлінією виднілися тільки очеретяні дихальні соломинки). У США було декілька взводів собак-розвідників (приписаних до окремих патрулів на основі команд дресирувальників і собак) і була спеціальна школа їх дресирування.
Собача пенсія — $15 000 на рік
26 — 27 жовтня 2019 року спецслужби США провели рейд на Бариш (офіційна кодова назва — “Операція Кайла Мюллер”, названа ім’ям співробітниці американської благодійної організації. Дівчина була викрадена у серпні 2013 року в Сирії й згодом вбита катами з ІДІЛ). Метою рейду було захоплення Абу Бакра аль-Багдаді, тодішнього лідера й самопроголошеного халіфа Ісламської держави Іраку та Леванту (ІДІЛ). Бойовий пес, бельгійська вівчарка Конан, переслідував Багдаді. Той вбив себе разом з двома дітьми, підірвавши пояс самогубці, а Конан був поранений, проте вижив і став легендою.
Нині у США понад 1500 військових бойових собак працюють у польових умовах. Тварин навчають виконання не лише бойових завдань, але й виявлення вибухових речовин, патрулювання, пошуку та порятунку. Чотирилапі військовослужбовці зазвичай йдуть на пенсію у віці семи або восьми років, живуть у спеціальному центрі, їм платять номінальну “пенсію” у розмірі приблизно 15 000 доларів на рік.
Секретний кінологічний підрозділ існує в армії оборони Ізраїлю з 1948 року. “Окец” вважається одним із найкращих кінологічних армійських підрозділів у світі. Собаки тут навчені діяти під вогнем ворога, серед розривів мін та ракет вони атакують супротивника, знаходять поранених на полі бою та доправляють їм засоби рятування.
Офіційно використовувати собак з метою безпеки ізраїльтяни почали у 1939 році, ще до визнання Ізраїлю державою. Два ветеринари-емігранти, професор Рудольфіна й доктор Рудольф Мензелі, започаткували організацію “Тренування кваліфікованих собак”, яка згодом стала підрозділом бойових військ. Собак задіювали для розвідки, пошуку людей та охорони єврейських поселень. Тоді ж подружжя Мензелі створило Інститут з вивчення та тренування собак.
У травні 1948 року кінологічний підрозділ увійшов до складу Армії оборони держави Ізраїль. У 1954 році підрозділ було закрито, а 1974-го — відновлено через часті напади палестинських терористів на мирних жителів Ізраїлю. У ті часи існування цієї частини було засекречене. Вперше про неї громадськість дізналася лише у вересні 1980 року.
Одного осіннього дня терористи захопили дитячий садок на півночі країни в кібуці Місгав Ам. Дітей було взято в заручники. У ліквідації бойовиків уперше брали участь кінологи зі своїми собаками. У розпалі операції вівчарки Стів і Томмі першими увірвалися до дитячого садка. У Томмі потрапило 27 куль, але він своїм тілом прикрив командира. Тоді загинуло декілька собак, проте їхня участь зберегла життя бійців і допомогла звільнити більшість заручників. Після цього підрозділ отримав назву “Окец” (з івриту — “жало”).
Нині собаки загону спецназ “Окец” беруть участь у всіх найризикованіших бойових операціях Армії оборони Ізраїлю. Кожну загиблу в бою собаку урочисто ховають на базі загону на спеціальному цвинтарі. На утримання кожного собаки батальйону витрачається не менш як 1000 доларів на місяць. Термін “собачої служби” становить 7 — 8 років, після чого ветерани переводяться у поліцейські розплідники. Багатьох хвостатих пенсіонерів забирають до себе додому кінологи.
У 2003-му в Ізраїлі відкрили спеціальний військовий собачий цвинтар. Нині це — цілий пантеон, на могильних плитах якого викарбувані імена чотирилапих героїв. На надгробку обов’язково вказується, що собака загинув у бою, помер від старості чи хвороби. Над військовим собачим цвинтарем височіє статуя — кінолог зі своїм собакою.
Дарія ВИСОЧИНА
