Ніч проти 18 червня 860 року над Константинополем вирувала гроза. Безтурботні греки веселилися, охорона на вежах напилася, певна, що жодна біда не загрожує столиці імперії з її потужними мурами. Однак вранці Константинополь був приголомшений: у Золотому Розі — затоці, яка омивала фортечні стіни і вхід до якої особливо охороняли, — грізно вишикувалося кілька сотень невідомих кораблів з озброєними воїнами.
Нападники (як вважають дослідники, їх могло бути кілька тисяч) прибули з Придніпров’я, з Русі. А очолив напад київський князь Аскольд — постать загадкова, але історично надзвичайно важлива. Це був перший відомий морський похід русів, що засвідчив могутність держави, що існувала на Середньому Подніпров’ї й насмілилася протистояти такій потузі, як Візантійська імперія.
Згідно з “Повістю минулих літ”, Аскольд був варягом, боярином новгородського князя Рюрика. Разом зі своїм побратимом Діром він вирушив у південні землі, дійшов до Києва і, скориставшись тим, що місто не мало сильного правителя, осів там і встановив владу над полянами. У літописі зазначено, що обидва не належали до роду Рюрика, однак саме вони, ймовірно, стали першими правителями Києва як центру Русі.
Історичність Діра викликає в науковців певні сумніви: деякі джерела називають лише Аскольда ватажком походу, а граматичні особливості давніх текстів свідчать про те, що ім’я Діра літописці могли дописати вже згодом. “Батько” української історіографії Михайло Грушевський взагалі вважав, що Дір міг правити після Аскольда або навіть після князя Олега. Та й візантійські та європейські джерела повідомляють тільки про одного ватажка русів, щоправда, не називаючи його імені.
У будь-якому разі ніхто не оскаржує того факту, що саме Аскольд стояв на чолі руського війська. Похід на Візантію стався в надзвичайно критичний для імперії момент. Навесні 860-го імператор Михайло III разом із 40-тисячним військом вирушив на схід воювати з арабами, залишивши Константинополь майже без оборони. Флот охороняв острів Кріт, а гарнізон у столиці був мінімальний — Візантія покладалася на високі мури, а не на свої сили.
Вибір моменту для нападу навряд чи був випадковий. Давньоруські літописи прямо вказують, що руси знали про військову кампанію Візантії проти арабів. Патріарх Фотій, сучасник тих подій, у проповідях з жахом описував нападників. У своєму “Окружному посланні” він емоційно оцінив раніше незнаного грізного ворога: “Народ (руси) від країни північної..., і племена піднялися від країв землі, тримаючи лук і спис; вони жорстокі й немилосердні, голос їх шумить, мов море”.
За легендою, після винесення ризи Богородиці розпочалася сильна буря, яка знищила флот князя Аскольда.
Облога русів тривала близько тижня. Візантійці панікували, імператор із великим зусиллям повернувся до столиці. В обороні Константинополя брав участь сам патріарх, що молився у Влахернському храмі перед ризою Богородиці.
Несподівано руси організовано зняли облогу та покинули місто. За версією Нестора Літописця, це сталося внаслідок божественного втручання: після винесення ризи Богородиці море здійняло бурю, яка знищила флот нападників. Проте ця легенда має сумнівне історичне підгрунтя.
Жоден із сучасників — патріарх Фотій, Нікіта Пафлагонський та інші очевидці — не згадують про бурю. Навпаки, вони дивувалися несподіваному і швидкому відходу русів. Західні діячі, зокрема Папа Римський Микола І, засуджували імператора Михайла за нездатність покарати нападників. Венеціанський хроніст Іван Диякон стверджував, що руси повернулися додому “з тріумфом”.
Цілком імовірно, що Аскольд уклав мирну угоду з Візантією, можливо — в обмін на дари чи контрибуцію. Про це свідчать згадки у Никонівському літописі та у працях візантійських авторів, зокрема Константина Багрянородного. У візантійських джерелах, наприклад, у свідченнях патріарха Фотія, який був очевидцем тих подій, а також у пізнішій хроніці Георгія Амартола, вказується, що після походу Фотій направив до русів єпископа, що хрестив русів разом з їхнім правителем.
Похід 860 року мав потужний політичний резонанс. Він засвідчив, що Русь — не лише варварський край, а серйозна сила, на яку мусили зважати навіть такі держави, як Візантія. Деякі джерела стверджують, що після походу до Русі було надіслано християнську місію, яка охрестила самого Аскольда та частину його оточення. Саме з цієї події візантійський патріарх Фотій виводив початок християнства на Русі.
Значення походу Аскольда на Царгород полягає не лише у військовому чи політичному успіху. Він став символом виходу Русі на міжнародну арену та демонстрацією її амбіцій як майбутньої великої держави. Похід також заклав підгрунтя для контактів між Руссю і Візантією — і духовних, і військових.
Іван ГАВРИШ
