Ну, звичайно, ви всі її знаєте. Астрід Ліндгрен — “мама” Карлсона, Пеппі Довгапанчоха, Расмуса-волоцюги, Блюмквіста та інших казкових героїв. Життя письменниці, яка народилась 14 листопада 1907 року, було не менш наповнене пригодами, ніж у її знаменитих персонажів. І кохання посідало в ньому не останню роль.
...Того вечора Астрід не могла заснути. В її голові мухою дзижчало одне питання: що робити? Гінеколог, до якого вона ходила на прийом, підтвердив вагітність. Варіант “а” — зробити аборт, варіант “б” — народжувати, а там буде, що буде. Зваживши всі аргументи, дівчина пристала на другий варіант. І щойно вимкнула світильник, одразу провалилась у сон.
Наступного дня дівчина спакувала валізу (стару й пошарпану, але іншої вдома не знайшлося) і сіла в потяг. Квиток взяла до столиці. Подалі від батьків, які не схвалили би вчинок доньки, сусідів (оце був би привід перемити кісточки її родині), знайомих та свого першого кохання. Того, хто клявся у почуттях, але, довідавшись про вагітність, дав задню.
У рідному місті Астрід працювала в газеті (власне, батьком її майбутньої дитини був шеф-редактор), але в Стокгольмі, зрозуміло, знайти вакансію виявилось нереально. Перше, про що всюди запитували: “Чи є у вас хоч якийсь диплом?” Проте, крім шкільного атестата, їй нічим було похвалитися. Тож провінціалка при надії пішла на курси секретарок. А після їх закінчення таки влаштувалась на роботу.
Після появи на світ первістка — хлопчика назвали Ларсом — виникла проблема. Молода мама не могла і працювати, і доглядати дитину. Попросити ж допомоги в батьків Астрід просто не наважувалась. Тому не знайшла нічого кращого, як віддати сина під опіку знайомих. Охочих прати пелюшки, годувати з пляшечки й колисати по ночах чуже немовля знайшла за кордоном — у сусідній Данії...
Вирішивши в такий спосіб приватні справи, майбутня казкарка знайшла постійне місце праці — у престижному автоклубі. Сама вона не тямила в машинах нічого, але цього й не вимагалось від секретарки. Відповідай на дзвінки, друкуй офіційні листи та готуй каву шефові — все традиційно. Як у банальній мелодрамі, бос закохався у підлеглу. Астрід хоч і не назвеш красунею, але все решта було при ній...
Три роки Струве Ліндгрен не мав сміливості сказати про свої почуття, але потім розкрив карти. Це полестило жінці. До того ж начальник виручав (і не раз), коли виникали проблеми з грошима. Так, він мав лагідний характер та забезпечені “тили”, але... Їх розділяло дев’ять років різниці! Астрід думала, що його відлякає інформація про позашлюбну дитину. Проте залицяльник заявив, що готовий всиновити хлопчика.
Це стало чи не головним аргументом, щоб сказати “так” та оформити шлюб. Ларс переїхав до мами, а незабаром у нього з’явилась сестра — Карін. Правда, вона часто хворіла: то підчепить ГРВІ, то ангіну, то ще якусь біду. Мамі доводилось постійно витягувати доньку з лабет недуг. Та, як мовиться, не було би щастя, так нещастя допомогло. Саме під час чергового “лазарету” Ліндгрен придумала казочку про Пеппі Довгапанчоха.
Спочатку це була простенька історія про неслухняне дівчисько, під яку солодко засинала Карін. Однак згодом казка розрослася “вглиб та вшир”, перетворившись на справжній літературний твір. У 1945 році його видадуть, відкривши світові новий талант. Потім з’являться інші шедеври: “Малий і Карлсон, що живе на даху”, “Расмус-волоцюга”, “Брати Левове серце” та ін. Загалом же на рахунку Астрід Ліндгрен — майже пів сотні книжок. Грубших чи тонших.
Та якщо кар’єра шведки пішла вгору, принісши радість, славу і гроші (як же без цього!), то в сімейному житті не обійшлося без драм. Ні, з дітьми все було гаразд. Натомість із чоловіком... У 1952 році Струве Ліндгрен, навіть не доживши до пенсійного віку, помер. Це був сильний удар долі, але Астрід його витримала.
Потім вона не раз могла змінити свій статус вдови. Проте залишилась вірною пам’яті чоловіка, що підтримав її у найважчі хвилини. І без появи якого в житті навряд чи до рук читачів потрапили би книжки про персонажів, без котрих нині важко уявити дитячі бібліотеки не лише Швеції, але й багатьох країн світу.
Антон БІЛИЙ
