Комп’ютери, смартфони, мови програмування, штучний інтелект — ми сприймаємо це нині як належні здобутки цивілізації. Проте першопрохідцями винаходів були вчені з олівцями, логарифмічними лінійками та арифмометрами. І визначний вклад у розвиток кібернетики внесла наша землячка Катерина Ющенко: програмістка, винахідниця, володарка ордена княгині Ольги.
Батько-росіянин — “український націоналіст”
“Я народилася 8 грудня 1919 року в колишній столиці запорізьких козаків місті Чигирині в родині вчителя історії та географії Рвачова Логвина Федоровича, вихідця з Підмосков’я”, — писала у своїй біографії Катерина. Її батько потрапив в Україну після трирічного заслання в Астрахань через заборону жити в Центральній Росії. Спершу оселився в Овручі, де познайомився із її мамою Ксенією, дочкою лісника, яка самостійно навчилася читати та рахувати, маючи лише задачник з математики, опісля екстерном закінчила гімназію. У сім’ї один за одним народилися троє синів і дві дочки, Катерина була передостанньою.
Працюючи вчителем у Чигирині, батько заочно закінчив історичний факультет Київського університету, добре знав історію Чигирина, водив учнів на екскурсії місцями козацької вольниці.
Катерина з синами Андрієм та Юрієм.
“У 1937 році його визнали українським націоналістом (хоча українською він говорив з явним акцентом, що відразу видавало його російське походження) і заарештували”, — згадувала Катерина, яка в той час вчилася на першому курсі фізико-математичного факультету Київського університету.
Саме тоді дівчина планувала стати редактором стінної газети й повинна була на зборах розповісти свою біографію. Коли ж дізналася від матері страшну звістку про арешт, то чесно розказала на зборах. На другий день її викликали в деканат і повідомили, що виключили з університету. Коли ж пішла скаржитися до народного комісара освіти Затонського, то побачила, що його кабінет опечатаний, бо він теж виявився “ворогом народу”.
“Попросила в університеті повернути документи й поїхала до Овруча до старшої сестри. Тільки тут довідалася, що мати теж заарештована. Вона намагалася довести невинність батька й принесла чекістам документи про його участь у революційному русі. Назад не повернулася. Її, як і батька, засудили на 10 років тюремного ув’язнення. Принесені матір’ю документи спалили у неї на очах”, — розповідала Катерина: “Маму в 1940-му звільнили, а батько помер у засланні в 1943 році. У 1954 році, після смерті Сталіна, обоє батьків були реабілітовані посмертно за відсутністю складу злочину”.
Довгий шлях у науку
Улітку 1938 року Катерина Рвачова подала документи в Московський університет, її прийняли, але не надали гуртожитку, тоді вона поїхала у Воронеж, де нібито нікому не відмовляли в житлі. Там пообіцяли прийняти й поселити, але не надати стипендії. Випадково на дошці оголошень дівчина побачила телеграму, у якій повідомлялося, що Узбецький державний університет оголошує набір студентів, забезпечуючи їх гуртожитком, стипендією й оплачує проїзд. Ось так Катерина опинилася у Самарканді, де не пропускала жодної лекції, розв’язувала задачі й від туги за Україною писала вірші: “Я знаю, що таке журба по рідній, милій Україні, я знаю, як рида душа в далекім краї, на чужині...”
Ось тому навесні 1941 року достроково склала іспити за третій курс і поїхала до матері в Україну. “В один з нальотів на Овруч бомба впала зовсім близько, у вікнах будинку вилетіло скло. Переїхали в Народичі, потім ще далі — до села Архангельське за 30 км від Воронежа. Почали працювати в колгоспі й тому могли безплатно харчуватися у сільській їдальні”, — згадувала війну Катерина.
Опісля дівчина повернулася до Самарканда і з’ясувала, що університет об’єднали із Середньоазіатським у Ташкенті, тому поїхала туди, де одночасно влаштувалася на роботу на військове підприємство, що випускало приціли для танкових гармат. До неї приїхали мати, сестра і брат. Після закінчення навчання Катерина не отримала призначення на роботу, а тому поїхала на Ангренський вугільний комбінат за 150 км від Ташкента, де працювала запальником-підривником на шахтах. “Руки були в пухирях і мозолях. Але зате щодня одержувала кілограм хліба”, — розповідала жінка.
У 1943 році на комбінат прийшов наказ випускникам педагогічних напрямів йти працювати в школи, отож Катерина Логвинівна повернулася у Ташкент, де викладала в школі математику й фізику. Через рік, коли від німців звільнили Овруч, уся родина повернулася додому, і Катерина влаштувалася у школу вчителькою математики, фізики, креслення і навіть української літератури. У 1945 році на запрошення старшого брата — учителя фізики, переїхала до Стрия і працювала в середній школі.
Винахідниця Адресної мови
Після відкриття у Львові філії Інституту математики АН України Катерина працювала у відділі теорії ймовірностей. Оскільки її керівника Бориса Гнеденка перевели в Київський інститут математики, то науковиця погодилася на його пропозицію переїхати до столиці.
“Вона здала державне житло та поїхала. І деякий час була вимушена мешкати на вокзалі з валізою, — розповідає її син Юрій Ющенко. — У Києві Катерина Логвинівна захистила кандидатську дисертацію та мріяла й далі досліджувати свою тему. Але дуже скрутне матеріальне становище змусило її погодитись на пропозицію очолити Лабораторію методів обчислень і розрахунків, бо їй пообіцяли надати житло”.
У 1951 році вона познайомилася з Олексiєм Ющенком, який закінчив мехмат Київського університету й працював у цій лабораторії. “Напевно, це було необачно з мого боку, — згадує науковиця, яка на той час була вагітною. — Ми оселилися у маленькій кімнатці. Для новонародженого сина не вистачало ні світла, ні тепла, але було вдосталь вологи й це позначилося на його здоров’ї”.
Потім дали кімнату в Інституті математики, у якій були дві розкладачки, стіл, стілець та дві валізи, спіральна електроплитка. Наприкінці 1953 року подружжя переїхало у Феофанію, лабораторія була в колишньому монастирі. Тут у них уже була половина будинку: кімната, коридор, веранда, піч, зручності — надворі. У лабораторії Катерина Ющенко зайнялася основами програмування, тут була створена перша в Європі МЕОМ — мала електронно-обчислювальна машина площею 60 кв. м, і мала пам’ять лише якихось сотню байт. Уздовж стін простягались фанерні макети, в які було вмонтовано 6000 радіоламп, конденсатори та резистори.
До речі, син науковиці, Юрій Ющенко, розповідав: “Мати була вимушена проти своєї волі сісти за арифмометр, взяти в руки логарифмічну лінійку, рахівниці, таблиці значень елементарних функцій”. Вона жалкувала, що не продовжила дослідження з теорії ймовірностей... Хоча славу їй принесла саме робота в галузі інформатики: у 1950 році вона очолила Лабораторію методів обчислення і розрахунків і керувала нею все подальше життя (лабораторію декілька разів переорганізовували та 1962 року перетворили на відділ автоматизації програмування Інституту кібернетики).
Катерина Ющенко стала першим доктором наук у галузі програмування у Радянському Союзі та першою жінкою-програмісткою, мала понад 200 наукових праць, була одним з авторів першого підручника з програмування у СРСР, який переклали угорською, словацькою, німецькою, французькою мовами. Саме Катерина Логвинівна запропонувала одну з перших мов програмування — Адресну мову, найважливішою у якій є наявність опосередкованої адресації вищих рангів (Pointers, винайдена у 1964 році, є аналогом). До того ж написанням її вона займалася у позаробочий час без додаткових оплат, тому що такі розробки не були передбачені офіційною програмою, а до планів науково-дослідних робіт Інституту математики мова увійшла в 1955 році. Адресна мова була реалізована на багатьох тогочасних комп’ютерах.
У 1960 році Катерині Ющенко пощастило зустрітися з батьком кібернетики Норбертом Вінером в обчислювальному центрі при Академії наук. “Вінер був здивований, що ламповий комп’ютер “Київ” (у них уже були напівпровідникові) настільки зручний для програмістів. Він зазначав, що у Сполучених Штатах елементна база комп’ютерів краща, але у програмуванні вони відстають від нас”, — згадував син науковиці.
Попри завантаженість і відданість роботі, Катерина Ющенко народила й виховала трьох дітей, мала дев’ять онуків. Померла 15 серпня 2001 року й похована у Києві.
Всі члени її родини обрали фахом математику. Чоловік був ученим-математиком, старший брат Михайло викладав у школі фізику й математику, середній брат Олексій був фізиком, доктором наук, завідувачем кафедри, молодший брат Володимир Рвачов очолював Інститут радіоелектроніки в Харкові, став професором математичної та теоретичної фізики Харківської політехніки, академіком НАН України. Сестра Людмила була вчителькою математики у Стрию. Усі племінники Катерини Логвинівни теж пов’язані з математикою і є докторами точних наук. Донька Катерини Ющенко працювала в Інституті кібернетики, син Юрій — в Інституті математичних машин та систем, тепер доцент Києво-Могилянської академії. Онуки теж пішли слідами бабусі.
Портрет Катерини Ющенко висить у музеї комп’ютеризації в Блечлі-Парку у Великій Британії. Вона увійшла до галереї програмістів у знаменитому Музеї комп’ютерної історії у Кремнієвій долині. В Україні її тільки починають вшановувати — її іменем назвали вулиці у Львові та Кременчуці.
Меланія ГАЛУШКА
