Бойові дії ЗСУ зразка 2022 року із завдавання ворогові максимальних втрат дрібними, але дуже болючими та результативними нападами, вже назвали тактикою “тисячі укусів”. Завдяки таким діям наші оборонці зуміли завдати окупантам відчутних втрат у живій силі та техніці, не вступаючи з ними у вирішальну битву.
Ця тактика передбачає багато взаємопов’язаних ударів по ворожих позиціях і запіллі. Головною її метою є знищення військових об’єктів противника, зокрема артилерійських позицій, систем ППО, складів боєприпасів тощо, щоб зменшити ворожі бойові можливості.
За іронією долі, це вже не вперше на території нашої держави ефективно використовуються такого роду бойові дії. Згадати хоча б відомий історичний факт: у 513 — 514 роках перський цар Дарій І Великий захотів підкорити племена скіфів, котрі тоді заселяли землі на північ від Чорного моря. Вчені досі не дійшли спільної думки щодо причин, котрі змусили володаря Перської імперії зважитися на цей загарбницький похід.
За однією з версій, таким чином молодий на той час правитель захотів відомстити скіфам за дії їхніх предків, котрі століттям раніше увірвалися у близькосхідний регіон та Месопотамію і правили там 28 років. Геродот: “Дарій побажав помститися скіфам за те, що вони… переслідуючи кімерійців, вторглися в Азію, позбавивши влади мідійців. Адже саме останні панували над Азією до приходу скіфів… З цієї причини Дарій І, бажаючи помститися скіфам, зібрав на них військо”.
Інші давні автори твердять, що провідним мотивом перського царя було бажання відомстити скіфському правителеві Іданфірсу за відмову видати за нього, Дарія, свою доньку. І що саме цей чинник став вирішальним у бажанні перського царя будь-що завоювати скіфів.
Хай що лежало в основі рішення царя Дарія, а велетенське перське військо (античні джерела називають чисельність 700 — 800 тисяч воїнів) спочатку перебралося на Балкани, потім, перейшовши Дунай, таки ввійшло на терени, які заселяли племена скіфів.
Побачивши, яка гігантська армія суне на них, причорноморські кочівники, кажучи сучасною мовою, спробували створити міжнаціональну антиперську коаліцію. Як зазначав “батько історії” Геродот, скіфи, зрозумівши, що самотужки не зможуть захиститися від навали, зібрали разом царів таврів, агатірсів, неврів, андрофагів, меланхленів, гелонів, будинів і савроматів.
Правителі скіфів заявили їм: “У жодному разі не залишайтеся осторонь і не допустіть, щоб ми загинули, але у цілковитій згоді вийдім назустріч нападнику. Бо що буде з нами, якщо ви не захочете нам допомогти! Вам же від цього буде нітрохи не легше: адже Перс йде на нас нітрохи не більше, ніж на вас. А перемігши нас, він не схоче цим задовольнитися і не дасть вам спокою”.
Після цього вожді племен стали радитися, але їхні думки розійшлися. Царі гелонів, будинів і савроматів погоджувалися надати допомогу скіфам, тоді як вожді агафірсів, неврів, андрофагів, меланхленів і таврів звинуватили скіфів, що ті самі спровокували війну своєю попередньою політикою, а тому для інших племен, мовляв, перси не є небезпечними.
Зрозумівши, що наявних сил у них замало, щоб негайно дати відсіч персам, скіфи обрали своєрідний метод боротьби. Знову ж таки, використовуючи нинішню лексику, можна сказати, що нею стала тактика спаленої землі, яка виявилася дуже ефективною. З огляду на значну чисельну перевагу персів, скіфи не могли вдаватися до кровопролитних битв. Замість цього вони вирішили послабити ворога, підважуючи його бойові навички та моральний дух, і для цього відступали та заманювали противника вглиб країни, ускладнюючи його перебування.
Треба відзначити, що скіфи мали славу досить войовничого народу, що володіє широким арсеналом тактик і стратегій, спрямованих на зменшення військової потуги противника та деорганізації його військ. Серед них можна виділити такі:
Засідки: скіфи використовували особливості рельєфу та природні перешкоди, як-от густі ліси або гірські перевали, щоб ховатися від противника і несподівано нападати на нього. Такі засідки давали змогу завдавати ворогові втрат. Зрештою це змінило співвідношення сил не на користь персів.
Використання кінноти: скіфські воїни були набагато мобільнішими за своїх ворогів, котрі мали великий обоз, а тому не могли швидко рухатися степами Причорномор’я чи лісостепом північніших районів. Така перевага давала скіфам можливість вести операції на великій території. Зокрема, вони використовували кінні загони для нападів на супротивника, а також для швидкого відступу в разі потреби.
Майстерне володіння луком: скіфи були чудові лучники. Вони використовували це вміння, обстрілюючи здалеку персів та завдаючи їм втрат. Такі бої були ефективним способом дезорганізації військ противника.
Імітація відступу: ця хитрість давала скіфам змогу відтягувати на себе частину сил супротивника, відводити їх якнайдалі від основних сил, у місце, де на них нападало значно більше скіфських воїнів.
Геродот: “Ухваливши це рішення, скіфи почали просуватися назустріч війську Дарія І, виславши передовими найкращих вершників. Залишивши лише ту кількість худоби, яка була необхідна для прожитку, всю іншу худобу вони відправили разом з возами, в яких у них жили діти й усі жінки, наказавши весь час просуватися у північному напрямку”.
Скіфи вирішили уникати відкритих бойових зіткнень із противником.
Замість цього вони планували поступово відступати й при цьому підпалювати кущі та, женучи худобу, засипати криниці та джерела, які траплялися на їхньому шляху, і знищувати рослинність, яка могла бути кормом для перської кінноти. Таким чином створювали труднощі у постачанні продовольством, водою та фуражем.
Скіфи постійно уникали великих боїв і водночас постійно терзали персів своїми нападами, виснажуючи військо Дарія та завдаючи йому великих втрат. При цьому перси, значну частину війська яких становили піхотинці, витрачали багато сил, долаючи величезні відстані. Намагаючись наздогнати скіфів, вони дійшли аж до земель народів, що мешкали далеко на півночі, після чого повернулися у Скіфію.
Врешті перський правитель, втомившись від безперспективного переслідування, вирішив повернутися назад за Дунай. Більша частина армії Дарія повернулася на Балкани, залишивши на поталу скіфам невелику частину своїх воїнів, які вже не могли опиратися кочівникам.
Відтак скіфо-перська війна закінчилася поразкою Дарія. Внаслідок цього в античній традиції народилася слава про скіфську доблесть й непереможність цього народу.
Іван ГАВРИШ
