Про Анну Ярославну, київську князівну й королеву Франції, знають усі. Багато відомо також про її синів: французького короля Філіппа І та Гуго I Великого, графа Вермандуа. Але Анна Ярославна мала ще й доньку — Емму.
Яким було життя внучки Ярослава Мудрого, що її у 1600 році Римо-католицька церква проголосила блаженною і яку сьогодні шанує Українська греко-католицька церква?
Королівна-втікачка
Найцікавіше у цій історії те, що достеменно не відома причина, яка змусила високоосвічену красуню принцесу проміняти королівський палац на дупло старої липи.
У 1055 році у французького короля Генріха І та його дружини Анни Ярославни народилася донька Емма, яка увійшла в історію під ім’ям Едігна, що означає Достойна.
На жаль, немає інформації про те, як звістку про народження у нього онуки сприйняв великий князь Київський Ярослав Мудрий. Відомо, що мати дівчинки Анна Ярославна сама виховувала доньку і що саме вона навчала її грамоти. Подорослішавши, Едігна мріяла здійснити подорож до сильної та багатої Київської Русі й на власні очі побачити край, про який розповідала мати.
Проте несподівано для всіх у 1071 році 19-літня королівна втікає з палацу.
Історики називають дві причини можливої втечі дівчини: втрата невинності й спонукання до небажаного шлюбу та паломництво до Святої Землі.
Королівська донька здобула найкращу на той час освіту. Розумна та освічена юнка аж ніяк не була “зайвою” при королівському дворі. Слушною є думка, що її брат, король Філіпп І, мав намір вигідно видати сестру заміж, керуючись державними інтересами. Королівна, яка вміла читати та писати, володіла кількома мовами й зналася на медицині, була завидною нареченою. Але можна припустити, що дівчина не бажала навіки поховати це духовне багатство за стінами палацу, пов’язавши долю з нелюбом.
Звісно, зникнення королівни наробило чимало галасу. Емму шукали. Брат-король підняв на ноги все королівство. Але марно. Шукачі вертались ні з чим. Принцеса вміло переховувалася у гірських ущелинах та лісах.
За переказами, якось заночувавши у лісі, дівчина побачила дивний сон: хтось мовив до неї, що вона повинна назавжди залишитися там, де почує одночасно звук дзвона та крик півня, а сама тим часом їхатиме на возі.
Пішки Емма дісталася Баварії. Тут поблизу селища Пюх, що за 30 км від сучасного Мюнхену, все сталося так, як їй наснилося, до того ж несподівано для неї самої. Дівчина пристала на пропозицію селянина, який їхав возом з ярмарку, підвезти її. Селянин віз півня, який закричав, коли залунав церковний дзвін. Емма сприйняла його крик як Божий знак про те, що її подорож завершена.
Емма стає Едігною
У селищі Пюх за домівку королівна обрала собі стовбур величезної старої липи. У цій імпровізованій келії вона прожила на самоті наступні 35 років.
Крім цієї версії, сучасні історики опрацьовують ще одну, на жаль, досі не підтверджену історичними джерелами, — про долю королівської доньки Емми та її матері Анни Ярославни. Подейкують, що, овдовівши вдруге, Анна Ярославна вирішила повернутися додому на Русь і взяла зі собою в подорож Емму. Дорогою королева померла, а Емма так і залишилася у селищі Пюх, де вони зупинилися, і стала відлюдницею Едігною.
Від дня свого поселення у липі Едігна провадила суворий та аскетичний спосіб життя. Харчувалася тим, що дарувала природа й приносили на знак подяки люди, адже дівчина навчала місцеву дітвору та всіх охочих грамоти та проповідувала християнські цінності. Знаючись на медицині, Едігна лікувала селян та подорожніх. Вона й незчулася, як слава про неї як про цілительку розлетілася по всій Баварії.
Відлюдницю, яка померла 26 лютого 1109 року, селяни поховали у вівтарі церкви, яку збудували біля келії ще за життя святої.
За переказами, одразу після смерті жінки липа, в якій жила королівна, почала виділяти цілющу олію, яку міг узяти кожен охочий. Однак після того, як місцеві спритники цю олію якось продали за гроші, диво припинилося.
Свята Едігна Баварська
За життя Едігни ніхто ніколи так і не дізнався, що ця схимниця — королівська донька. Ніколи й нікому Едігна не відкрила свого високого походження. Те, хто вона, стало відомо лише після її смерті.
Перша писемна згадка про Едігну як доньку французького королівського подружжя Генріха та Анни Ярославни з’являється у праці німецького історика Йогана Авентіна “Баварська хроніка” (1477 — 1553 рр.). Тут автор розповідає про Едігну у зв’язку зі смертю кайзера Людвіга Баварського, який помер у жовтні 1347 року, біля Пюху під час полювання.
Авентін пише, що саме в Пюху поховано Едігну, королівську доньку, яку шанують як святу і в якої просять захисту від втрат та крадіжок.
Про велич постаті Едігни можемо судити по тому, що невдовзі після її смерті до могили розпочалося паломництво. І рік у рік паломників ставало більше.
Розквіт пошанування Едігни почався у 1600 році, коли Римо-католицька церква проголосила її блаженною. Останки перепоховали в особисто присвяченому їй лівому вівтарі храму.
За правління курфюрста Максиміліана I Пюх приймав паломників уже з усієї країни. Недарма Метью Радер, автор праці “Баварські святі” (1624), у першому томі писав, звертаючись до правителя: “По справедливості та з повним правом дієш ти, герцог Баварський Максиміліан, коли проявляєш своє піклування про всіх святих, котрі коли-небудь народились чи приїхали та померли в баварській землі, для того, щоб вони в нагороду захищали тебе і твій народ. Бо шанування святих ніколи не залишається без нагороди...”
Також відомо, що дружина курфюрста Елізабет Лотаринзька щороку здійснювала паломництво до мощей блаженної Едігни і згодом подарувала церкві коштовну труну. Цю труну, до речі, пограбували у 1661 році, однак згодом усі цінності були повернуті. Після цього до блаженної Едігни почали звертатись як до заступниці від нещасних випадків, захисниці від злодіїв та грабіжників, просячи про повернення вкраденого тощо. Вважається, що блаженна Едігна Баварська — захисниця всіх знедолених.
У XVIII столітті за часів абата Лібгарда Кельнера церква у селищі Пюх була розмальована стінописами із сюжетами про життя блаженної Едігни.
У селищі Пюх за домівку королівна обрала собі стовбур величезної старої липи. У цій імпровізованій келії вона прожила на самоті наступні 35 років.
До речі, легенда про Едігну та її культ відомі не лише з часу проголошення її блаженною. Вже у XV столітті іконописці зображали Едігну у чернечому вбранні та з королівською короною. На іконах свята тримає книгу, на якій стоїть півень.
До наших днів дійшли й інші писемні свідоцтва про королівну. Про Едігну пише вже згаданий Метью Радер. Він навіть побував у Пюху, де віднайшов меморіальну таблицю на її честь.
Коли мощі святої Едігни були вилучені з могили для перепоховання й поклоніння, Радер записав численні випадки дивовижного зцілення біля останків блаженної аж до 1616 року. З його слів, люди не лише позбувалися хвороб, а й здобували захист від ворогів.
Правдива легенда
Історія з перепохованням мощей Едігни, можливо, залишилася б лише легендою, якби у 1978 році під час ремонту вівтарної кімнати робітники не знайшли перше місце поховання королівни — те саме, де 1109 року за вівтарем, з внутрішнього боку стіни апсиди, поховали святу, а у 1600 році перепоховали в лівій частині вівтаря.
Сьогодні остаточно доведено, що ці останки належать Едігні, доньці Анни Ярославни.
Мощі блаженної спочивають у скляній труні біля лівого вівтаря під іконою у каплиці, що зберегла свій вигляд від 1453 року.
Громада Пюху ось уже багато століть піклується про належне збереження місця пошанування Едігни, яке стало святинею не тільки Баварської землі, але й усієї Німеччини.
У містечку діє Товариство святої Едігни Баварської. Від 1959 року тут щорічно проводять величне святкування, присвячене блаженній Едігні, онуці великого князя Київського Ярослава Мудрого.
У 1600 році Римо-католицька церква проголосила Едігну блаженною. Пам’ять святої звершується 26 лютого.
У 1988 році українська церковна громада з Баварії умістила в церкві новітнє зображення Едігни з написом українською та німецькою мовами, який засвідчує походження блаженної Едігни з роду Володимира Великого.
