Масове знищення мешканців українського містечка Корюківка було наймасштабнішою в Європі каральною акцією нацистів у Другій світовій війні, під час якої цілковито знищено населений пункт з усіма мешканцями.
Однак про це знають далеко не всі. Набагато відоміші інші схожі воєнні злочини, як-от загибель 320 мешканців у чеському селищі Лідіце, 149 селян у білоруській Хатині або ж 642 осіб у французькому Орадур-сюр-Гляні. І саме вони стали символами гітлерівського терору, а не слобожанське містечко, де кількість жертв була вдесятеро більша, ніж в Орадурі. А білоруську Хатинь корюківська трагедія кількістю жертв перевищує майже у 45 разів.
Як і в Хатині, причиною трагедії в Корюківці стала діяльність радянських диверсантів. У той час на Чернігівщині діяло радянське партизанське з’єднання НКВД УРСР під командуванням Олексія Федорова, яке час від часу нападало на німців і їхніх союзників, чудово знаючи, що у відповідь на такі напади гітлерівці спалюють населені пункти, вбивають ні в чому не винних мирних мешканців. Наприклад, на знак помсти німці спалили села Гута-Студенецька, Тихоновичі, частину села Перелюб.
Чому ж, у такому разі, радянські партизани так чинили? Причин було декілька. Насамперед більшовики саме для цього й створювали партизанський рух. Напади були потрібні цим “народним месникам”, щоб потім звітувати у Москву про “успішну” боротьбу із загарбниками. Розрахунок був і на те, що після акцій німців до партизанських загонів прийдуть мотивовані місцеві мешканці, які будуть мстити за загибель своїх рідних. Власне, нерідко так і ставалося.
Очевидно, виходячи з цих міркувань, а також бажаючи визволити з в’язниці родичів деяких партизанів, яких заарештували гітлерівці, червоні й провели свою акцію. Уночі проти 27 лютого 1943 року вони напали на окупаційний гарнізон містечка, що складався приблизно зі 100 військовослужбовців. Кількадесят німців загинули або потрапили в полон. Нападники також знищили об’єкти транспортної інфраструктури, захопили два станкові кулемети та 119 гвинтівок, велику кількість патронів.
У відповідь нацисти традиційно вирішили покарати мешканців того населеного пункту, де на них скоєно напад.
Каральний загін прибув зі Сновська (тоді м. Щорс). Нині вже відомо, що наказ про знищення Корюківки віддав начальник штабу 399-ї головної польової комендатури у місті Конотопі Бруно-Франц Баєр, який вислав у Корюківку збірний загін чисельністю кількасот осіб. Його основу становили військовослужбовці 105-ї легкої угорської дивізії, якою командував генерал-лейтенант Золтан Йоган Алдя-Пап, загін допоміжної поліції з радянських громадян. До слова, угорські вояки під час каральних акцій виявляли навіть більшу жорстокість, ніж німці.
Очолили загін представники зондеркоманди 4а (Sonderkommando 4a), яка залишила в Україні кривавий слід. Один із найвідоміших злочинів цього підрозділу — розстріл 29 і 30 вересня 1941-го в Бабиному Яру на околиці Києва майже 34 тисяч євреїв.
Рано-вранці 1 березня 1943 року нацисти оточили Корюківку й почали обшукувати будинки. Спочатку угорці намагалися зігнати всіх мешканців у центр села. Коли деякі спробували втікати, карателі стали заходити в будинки та хапати мешканців.
Виявлених людей групами по 50 — 100 осіб заганяли у великі приміщення, як-от церква, театр, ресторан, і безжально розстрілювали. Зокрема, близько 500 осіб було вбито в ресторані. Врятуватись вдалося лише п’ятьом. Також був виданий наказ убити всіх мешканців Корюківки, які втекли в сусідні населені пункти. Знищивши геть усіх жителів, карателі спалили містечко дотла: у вогні згоріло 1390 дворів, бовваніли лише стіни десятка цегляних будинків.
Майже 3000 радянських партизанів не захистили Корюківку від 300 нацистів.
Терористична операція тривала й наступного дня, 2 березня. Деякі мешканці Корюківки змогли врятуватися і втекли у найближчі ліси. Через декілька днів частина з них, переважно люди старшого віку, вирішила повернутися. Однак 9 березня гітлерівці прийшли знову, щоб завершити операцію зі спалення Корюківки і знищення її мешканців. Пізніше розслідування трагедії з’ясувало, що частину мирних жителів вбито “тупою зброєю з роздробленням кісток черепа та хребетного стовпа в шийній ділянці”.
У той час за 15 кілометрів від міста перебували близько 2,5 — 3 тисяч радянських партизанів із вже згадуваного з’єднання О. Федорова, котрі своїм нападом і спровокували гітлерівську акцію помсти. Знаючи це і розуміючи причини агресії нацистів, вони, проте, не захистили корюківців. Хоча карателів було в 5 — 10 разів менше, ніж їх. “Не було команди. Ми тільки спостерігали”, — заявив після війни один із партизанів.
У повоєнному акті Чернігівської обласної комісії зі встановлення і розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників у Корюківці від 17 грудня 1943 року зазначено, що 1 і 2 березня гітлерівці вбили 6700 осіб. Серед загиблих було 704 дитини, 1097 жінок. Гітлерівці спалили понад тисячу будинків, у всьому місті вціліло тільки десять цегляних споруд.
На жаль, більшість винуватців трагедії не зазнала покарання. О. Федоров став Героєм Радянського Союзу, йому дали генеральське звання. Не відомо й про покарання більшості гітлерівців, котрі брали участь у масакрі в Корюківці. Всі угорські воєнні злочинці, засуджені після 1945 року, були реабілітовані Вищим військовим судом Угорщини в 1992-му, теперішня угорська влада не визнає за собою ні політичної, ні моральної відповідальності за воєнні злочини своїх співвітчизників.
